Якщо ви, гуляючи містом, раптом натрапили на узбецький ресторан, обов’язково зайдіть і спробуйте лагман. І не лише узбецький, ця страва належить також до казахської, киргизької, таджицької, афганської, китайської і японської кухні. Справжня мультинаціональна страва.

Лагман неможливо описати двома словами, адже його смак настільки багатий і не схожий на смак українського супу, що хоча би раз у житті ви маєте замовити тарілку цього запашного наїдку з локшиною.

Хоча лагман не можна назвати супом однозначно, адже статус страви буде залежати від кількості бульйону в тарілці. Якщо налити бульйону більше – це суп, якщо менше – це основна страва, тобто, як ми кажемо “друга”.

Взагалі понять “перша” і “друга страва” в більшості країн не існує. Страви розділяються на аперитиви, основні і закуски. Я люблю лагман як суп.

Батьківщина лагмана – Китай, а вже звідти він розійшовся по світу. У перекладі споріднена назва означає “розтягнуте тісто”.

А ось вам і легенда про перший лагман. Давним-давно на перетині доріг зустрілись три голодні мандрівники. У кожного було трохи продуктів, але окремо вони не уявляли, що з них можна приготувати. Вирішили вони ці харчі об’єднати. Перший мандрівник мав у торбі трохи м’яса й борошна, другий мав воду та глибоку пательню, третій ніс із собою овочі й спеції. Мандрівники розпалили багаття та приготували перший в історії лагман. У цей момент повз них проїжджав китайський імператор і, почувши неймовірний запах лагмана, зупинив свій кортеж. Імператор спробував суп і наказав, щоб в кожній китайській оселі готувалася ця страва.

Ця історія має свій підтекст. Адже мандрівники були з різних країн, тож страва вважається такою, що не належить одному народу, і жодна нація не може довести, що володіє єдиним оригінальним рецептом лагмана. Страва належить до світової кухні.

У Середній Азії лагман вважається не лише повсякденною стравою, його також готують на свята (як куліш в Україні наприклад). Наречена в Узбекистані на четвертий день весілля має показати новій сім’ї свої здібності в приготуванні лагмана. Але то вже не страшно, весілля відбулося, головне що ця перевірка проходить не безпосередньо перед шлюбом. У будь-якому разі молода ґаздиня навчиться майстерності у свекрухи.

Готується лагман з баранини, овочів і довгої локшини. З овочів традиційно використовують зелену редьку (ніколи в Києві на базарі не бачила), цибулю, засолену паприку (літом можна баночку засолити на пробу), баклажани й суміш перців і часнику, залиту олією, що кипить.

Локшину для лагмана готують особливим способом. Спочатку катають тісто в ковбаски, а потім витягують у нитки, які в довжину сягають до 15 метрів. Робота ця важка й потребує багато часу, але домашня локшина завжди буде смачніша за магазинну.

Ваджа – це м’ясна підлива з овочами, яка й надає страві основний смак. Тушкувати м’ясо з овочами хазяйки можуть кожна на свій смак.

М’ясо з овочами готують окремо від локшини, а вже потім складають готові інгредієнти в піалу, традиційно лагман їдять паличками.

У кожній країні лагман буде мати свій неповторний смак, адже кожна країна використовує свої національні приправи та спеції. Тож узбецький лагман з японським ви ніколи не сплутаєте.

Лагман – це настільки ароматна й поживна страва, що з кожним роком вона набирає популярності в інших країнах і шириться Європою. Кожна хазяйка передає сімейний рецепт цього супу з покоління в покоління. Єдина спільна риса всіх лагманів – обов’язкова наявність глибокої пательні, або казана, в якому він готується.

В узбецькому варіанті лагмана (який я, до речі, і куштувала) більше бульйону ніж гарніру, то ж тут його можна сміливо називати супом.

У казахській кухні до складу лагмана входить омлет, який готується окремо, потім ріжеться смужками та додається у страву.

У таджицькій кухні вже наприкінці приготування до страви вливають молоко.

Як бачимо, кожна країна готує лагман по-своєму.

Я готувала лагман вдома, трохи видозмінивши його, намагаючись адаптувати до асортименту продуктів київського базару. Але вийшло дійсно смачно. Ділюся рецептом. Локшину купила в супермаркеті, одну з найдорожчих, широку й пласку, схожу на домашню. Баранину замінила телятиною (страва все ж таки є традиційною в мусульманських країнах, тому з повагою до культури). Тушкувала телятину разом із баклажанами, свіжою паприкою, помідорами, цибулею, часником, морквою, базиліком та іншою зеленню. Мені здається що саме м’ясо, тушковане з баклажанами, надає страві це тонке відчуття східної страви. А вже в тарілці мій лагман мав вигляд страви від шефа: неймовірно ароматно, дійсно смачно й естетично! Тож продовжуйте шукати нові смаки, адже світ повен цікавих поєднань.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram