Сонячна Іспанія. Вона пахне апельсинами й помідорами. Тут хочеться з головою поринути в місцевий колорит і місцеву кухню.

Суп ґаспачо був першим пунктом іспанських страв, які я планувала спробувати біля підніжжя Піренеїв. Я і гадки не мала, який він на смак, тож результат перевершив всі мої сподівання, коли в ресторані мені подали ґаспачо у високому келиху, як наче це й не суп зовсім, а освіжний коктейль. Зрозумівши, що ложки та хліба не буде, я насолоджувалась дивним смаком традиційної іспанської кухні.

Ґаспачо – це холодний суп-пюре, як для українського споживача має дуже своєрідний смак, тобто смак саме овочів (без засмаженої моркви, без бульйону, без макаронів, тобто без всього того, що ми чекаємо знайти в тарілці із супом). Суп із перетертих овочів подається в спекотну пору року, для середземноморського узбережжя Іспанії цей суп популярний майже весь рік.

Ґаспачо прийшов до сучасних іспанців із Римської імперії, до складу якої тоді й входила Іспанія. Спочатку легіонери використовували як освіжний напій воду з кількома краплями оцту, а вже пізніше, щоб зробити напій калорійнішим, у нього стали додавати спочатку черствий хліб, а потім оливкову олію і часник. Цей напій був універсальним, він міг одночасно і вгамувати спрагу, і відновлювати сили робітників, які працюють впродовж спекотного дня.

Довгий час цей суп вважався також їжею погоничів мулів, тобто бідняків. Вони йшли в далеку дорогу та брали із собою лише ті продукти, які мали вдома. А мали вони небагато. Зупинившись у тіні дерев, вони готували простий обід: давили часник, змішували з оливковою олією, а потім цією пастою змазували глиняний горщик, в який засипали накришені помідори, огірки та хліб. Готову суміш заливали олією, накривали горщик вологою тканиною і чекали, поки тканина висохне. Нічого особливого в інгредієнтах, і тому його можна приготувати без проблем у будь-яких умовах.

Ще є версія, що ґаспачо з’явився в часи Середньовіччя, коли Іспанія була частиною ісламського світу. Тоді він являв собою суміш мигдалю, часнику, оливкової олії, оцту та солі. Сьогодні такий ґаспачо називається “ахобланко” (ajoblanko).

Сучасний склад ґаспачо набув уже на початку XIX сторіччя.

У цих перелічених інгредієнтах не вистачає найголовнішого. А саме помідорів. А чому? Бо Христофор Колумб завіз перші помідори в Іспанію значно пізніше, у 1498 році. Ба більше, кілька століть іспанці навіть не здогадувались, що їх можна їсти та вирощували, як декоративні рослини, тож кілька віків вони милувалися тим, що могло би бути на тарілці. Навіть шкода, що цілі покоління іспанців, тримаючи в руці помідор, так і не наважилися його вкусити.

Перша країна, куди потрапив ґаспачо з Іспанії була Франція. Євгенія де Монхіто, дружина французького імператора Наполеона ІІІ вподобала смачний і корисний супчик, то й завезла рецепт до своєї країни.

Отже, основний інгредієнт ґаспачо сьогодні – це помідори. Також у ньому обов’язково має бути оливкова олія. Замість хліба можна до супу подати грінки (я люблю часникові). Подають ґаспачо зазвичай холодним. Я чула про подачу теплого й гарячого супу, але особисто ніде не бачила та не куштувала.

Кожна українська хазяйка варить борщ на свій лад, іспанські сеньори також готують ґаспачо кожна за своїм рецептом. Чи є ґаспачо такою ж магічною стравою, як борщ, яким можна привабити чоловіка, інформації немає, але помідори, часник і оливкова олія входять у топ-25 продуктів-афродизиаків (речовин, які впливають на рівень статевої активності).

Приготувати ґаспачо вдома зовсім нескладно. Ось найпростіший рецепт з тисячі інших: потрібно почистити від шкірочки огірки та помідори, додати нарізаний білий хліб (за день накришіть і лишіть підсихати), спеції та часник, посолити, розмішати, додати трохи чебрецю, насипати в миску колотий лід, влити соус табаско, лимонний сік і трішки оцту. Для простоти процесу це все можна збити в блендері. Наприкінці в страву додається оливкова олія (нехай буде одна столова ложка на сімейну порцію).

Ґаспачо ще називають іспанським холодником, адже цей суп розрахований на спекотний іспанський клімат. Різновидів він має безліч. Скільки я його перепробувала, шукаючи смак, який зведе мене з розуму: і на телячому бульйоні з мигдалем (іноді експерименти кухарів не мають меж), і з кукурудзяним борошном та вершками. Зараз ґаспачо подають у ресторанах усіх категорій, як наче змагаючись між собою в оригінальності не лише складу супу, а й подачі – коли в тарілках, коли, наливаючи в дорогі високі келихи. Дива, ціна від зовсім скромної іноді сягає меж вашої уяви.

Тож коротко можна сказати, що ґаспачо – це аромат свіжих овочів, справжній смак Іспанії і запах Середземного моря. Обов’язково спробуйте, я рекомендую.

А тим, хто звик їсти супи з хлібом, рекомендую добірку хлібних історій: Пампушки, Круасани, Фокача, Маца, Чіабата.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram