Сергій Іванов – народний артист України, знаменитий актор, сценарист і режисер. Доля відміряла йому коротке життя, але він встиг полюбитися мільйонам глядачів за яскраві ролі у фільмах “У бій ідуть лише “старі”, “Ати-бати, йшли солдати…”, “Дні Турбіних”. Він народився 22 травня 1951 року в Києві, у родині відомого українського поета Петра Іванова. Батьки хлопчика дуже любили, намагалися дати все найкраще – купували дорогі іграшки, які малий часто ламав або віддавав друзям, адже знав, що йому подарують нові, ще кращі, треба тільки забажати.

Початкову освіту здобував у Київській школі імені Івана Франка. По її закінченню вирішив вступати на акторський до престижного Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Та перед тим попросив батька, який мав впливові зв’язки, не допомагати зі вступними іспитами, Сергій хотів спробувати свої сили сам. Батьки тому лише раді – нарешті бешкетник посерйознішав. Режисер Микола Мащенко, який тоді набирав студентів до своєї майстерні, згадував:

“Серед інших абітурієнтів виділявся Сергій Іванов – худенький, смішний, сутулий і трошки незграбний. Тоді він чимось мені нагадав молодого Льоню Бикова. На перший погляд, Сергій був непомітним, але як тільки він з’являвся, всі раділи, а коли посміхався – всі починали посміхатися”.

Та не довго тішилися батьки самостійністю сина. У свої 19 років він вирішив одружитися, як батьки не відмовляли – дарма. Вирішено – зроблено. Дружиною Іванова стала колишня однокласниця. У такий спосіб хлопець демонстрував свою незалежність, хоча вона була досить відносною. Адже саме на плечі батьків лягли турботи по забезпеченню новоствореної сім’ї – оренда житла, харчі, одяг. Та вже за три місяці шлюб розпався. Сергій повернувся додому, згадувати про це не любив і дуже болісно сприймав шпиньки з цього приводу. Після невдалої спроби побудувати сім’ю, актор ще довго уникав серйозних відносин, повністю присвятивши себе професії.

В інституті Сергій встиг знятися в декількох епізодичних ролях, тому після закінчення університету його одразу ж взяли на кіностудію імені Олександра Довженка. У 1973 році режисер-постановник й один зі співавторів сценарію “В бій ідуть одні старі” Леонід Биков набирав акторів. Він хотів втілити на екрані роль командира ескадрильї Олексія Титаренка та до вибору акторів на ролі юних льотчиків підходив особливо уважно.

Спершу Биков хотів віддати роль Кузнєчика Володимиру Конкіну, але той був зайнятий в іншому проєкті. Сергій прочув, що з’явилося вакантне місце і, перестрівши Бикова в коридорі, сам себе призначив і заявив, що саме він втілить образ Кузнєчика. Пізніше Леонід Биков жартував, що взяв Іванова в картину лише через його небачене нахабство.

“В бій ідуть одні старі” вийшов у прокат на початку 1974 року й відразу був визнаний одним з кращих фільмів про війну. Картина про співочу ескадрилью за рік зібрала понад 40 мільйонів глядачів.

Після цієї стрічки Іванов став знаменитістю. Наступні картини з його участю теж мали успіх. А втілені ним екранні герої були приречені на любов глядачів. Він знімався в музичній комедії “Ар-хі-ме-ди!”, телесеріалі “Народжена революцією”, комедії “Дачна поїздка сержанта Цибулі”, драмі “Ати-бати, йшли солдати”, блискуче зіграв роль Ларіосика в драмі Володимира Басова “Дні Турбіних”.

Сам же Сергій згадував:

“У 1979-му я раптом подумав: що було б, якби не я, а інший актор грав Кузнєчика? І не я, а він жив би в рідній мені другій ескадрильї? І не мене, а його вичитував улюблений командир за вчинок, а може, за передчасну сміливість? І не на мене, а на нього постійно був спрямований погляд розумних очей режисера, за якими я читав, що робити в кадрі? Ні, цього просто не могло статися, не могло статися. Я знаю, що Кузнєчик – це я, я – більше ніхто”.

Відомий і популярний актор знову закохався, цього разу його обраницею стала балерина Валентина Недоступ, з якою він познайомився у Криму. Але й цей шлюб не приніс щастя. На заваді стали творчі амбіції пари. Сергій мріяв про сімейне життя в якому він, як чоловік, забезпечує родину, а дружина присвячує себе дому, дітям. Валентина ж прагнула реалізуватися, здобути славу, визнання, роль домогосподарки вона навіть не розглядала.

Він брав участь у зйомках, вона їздила на гастролі закордон. Бачилися рідко, а коли й випадала така нагода, то прірва між ними ставала все глибшою. Сергій так і не змирився з амбіціями дружини. Зрештою Валентина покинула чоловіка. Цей шлюб протримався 7 років. Актор болісно переживав розлучення, намагаючись одночасно піти з головою в роботу. Але й тут усе йшло шкереберть, однотипні ролі вже не викликали інтересу, тому Сергій став зловживати оковитою.

Тепер Сергія частіше бачили не на знімальному майданчику, а на святкових застіллях. Так одного разу святкуючи щось на теплоході, Іванов побачив дівчину. Вона одразу ж запала йому в серце, і не зволікаючи ні хвилини, пішов знайомитися. Самовпевнено та нахабно став просити номер телефону, за що отримав відкоша. Дівчина не оцінила такого залицяння. Утім, актор не збирався відступатися, хоча й змінив тактику. Вибачився, повів розмову в нормальному тоні й отримав бажаний номер. А вже за два місяці Лариса, так звали ту дівчину, стала дружиною Іванова.

Нарешті Сергій був щасливий. У нього була сім’я про яку він так довго мріяв. Закохана дружина присвятила себе чоловікові, оточила турботою, теплом. Невдовзі у пари народилася донька. Сергій вирішив назвати її Марійкою. Він балував свою крихітку, ніколи на неї не кричав, а вона боготворила татуся. Тільки з появою дружини та дочки Сергій Іванов зрозумів: ролі, слава, визнання зовсім не головне в житті. Найбільшою цінністю для нього стала сім’я.

Але після розпаду Радянського Союзу, Іванов як і тисячі акторів залишився без роботи. Тоді він знову почав заглядати в пляшку, проте завдяки дружині зміг опанувати себе. У 1991 році Сергій Іванов дебютував у ролі режисера та продюсера, він поставив фільм “Медовий місяць”, організував й очолив студію “Панорама”, брав участь в організації кінофестивалю “Молодість”.

Наприкінці 1990-х років Сергій задумав створити історичний проєкт про замки на заході України. Цей задум так сподобався спонсорам, що вони вирішили збільшити бюджет проєкту. Це була перша радісна звістка в житті актора за останні кілька років. Та на жаль і остання. Сергій збирався відзначити знаменну подію у себе вдома, але раптово його серце зупинилося. Це сталося 15 січня 2000 року в Києві. Поховали видатного актора 17 січня на Байковому кладовищі.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram