22 жовтня 1935 року народився Борис Ілліч Олійник – поет, громадський діяч, знакова постать для України. Лавреат державних премій, Герой України. Його творча спадщина налічує понад 40 книг, а ще вірші, статті, есеї, які перекладалися чеською, словацькою, польською, сербською, італійською та іншими мовами. Володар премії “Лицарське перо”. Його голос поезій звучав поряд із голосами видатних шістдесятників – Ліни Костенко, Дмитра Павличка, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Віталія Коротича та багатьох інших співців красного письменства.

Борис зростав у невеличкому селі Зачепилівці, що на Полтавщині, невдовзі розпочата німецько-радянська війна залишила грубу зарубину на дитячих роках хлопчини. Батька забрали на фронт, де він і загинув. Вдові прийшлося сутужно після загибелі чоловіка, на її плечі ліг тяжкий тягар відповідальності. Жінка важко працювала, щоб прогодувати сім’ю.

Та пропри всі труднощі життя, Борис зростав допитливою та знаттєлюбною дитиною, особливо вабила його художня література. Тому вже в п’ятому класі юний Олійник написав вірша, який опублікували в новосанжарівській районній газеті.

По закінченню місцевої школи в 1953 році Борис став студентом журфаку Київського університету імені Тараса Шевченка. Тут молодий талант віддався улюбленій справі – написанню віршів. Його твори друкувалися в пресі, а в 1957-му вони посіли перше місце на Всеукраїнському поетичному конкурсі.

Наступного року Олійник почав працювати в газеті “Молодь України”. За дорученням редакції часто їздив у відрядження. Побувавши в Сєвєродонецьку, написав низку нарисів про місто й історичну повість “За Сіверським Дінцем”.

Перша збірка поета “Б’ють у крицю ковалі” побачила світ у 1962 році, її основа – дитинство та молоді роки. В цьому зібранні вималювався особливий стиль письменника – щирість та активна суспільна позиція, поет звеличував людину, її моральні цінності та національну історію.

Я тут родився восени:
Морозом бралася стерня –
І падолист у пеклі сни
Мене вгорнув, немов зерня.
А навесні пішов у ріст,
Прийнявши мамину купіль,
І перший крок у дивен світ
На полі отчому ступив.
І з того дня вже сто земель,
Переходив, переверстав,
Та щовесни, як журавель,
У рідні креси повертав.
І, надивившись різних див,
Клянуся на мечі пера
Дивнішого не сподобив
Від України і Дніпра.

За два роки поет видав другу збірку “Двадцятий вал”, за яку був нагороджений літературною премією імені Миколи Островського. Ця робота засвідчила художнє зростання майстра, проте він як і раніше – романтичний, піднесений та сповнений драматизму.

Олійник у своїх творах змальовує портрети реальних людей, зокрема сільських трудівників у вірші “Про хоробрість”, свою першу вчительку в творі “Формула”, Максима Рильського в поезії “Пісня”, автобіографічні нотатки “Про Себе”.

У 1962-му поет розпочав працювати в журналі “Ранок” й за 11 років пройшов шлях від кореспондента до головного редактора. Також був заступником очільника журналу та старшим редактором видавництва “Дніпро”. Окрім того, 17 років пропрацював секретарем Спілки письменників. Та всі ці посади не заважали плідно займатися улюбленою справою – писати поезії, трудитися на ниві публіцистики. Як говорив сам Олійник: “Поезія – це перше кохання, журналістика – друге”.

Він належить до тих поетів, яким пощастило видавати свої твори прижиттєво. Це спонукало автора невтомно писати. Його літературний потенціял вилився у низку “поетичного серіалу”:

  • “Поезії” (1966 pік);
  • “На лінії тиші” (1972 pік);
  • “Ми знаєм, для чого жить!” (1974 рік);
  • “Гора” (1975 pік),
  • “Істина” (1976 pік);
  • “Сива ластівка” (1979 рік);
  • “Доля” (1981 pік);
  • “Поеми” (1983 pік);
  • “Міра” (1984 pік);
  • “Вибрані твори” у 2-х томах (1985 рік).

Після вибуху на Чорнобильській АЕС Борис Ілліч одним із перших побував у зоні катастрофи, вів репортажі з місця подій. Того ж року написав статтю “Випробування Чорнобилем”, в прямо звинувачував винуватців в аварії.

У 1988 році в Москві Олійник у своїй доповіді торкнувся теми сталінського терору 1937-го, слухачі були збентежені. Свою промову він завершив словами: “Оскільки в нашій республіці гоніння почалися задовго до 1937-го, треба з’ясувати ще й причини голоду 1933-го, який позбавив життя мільйони українців, назвати поіменно тих, із чиєї вини сталася ця трагедія”. Також запропонував створити “Білу книгу” про чорні діла 1932-1933 років.

Після кількаразового відвідування зони бойових дій на Балканах написав есей “Хто і з якою метою сатанізує сербів?” Його видали в тодішній Югославії двома мовами – сербською і українською. Коли розпочалися натівські бомбардування країни, виступив із дискурсом “Хто наступний?”

В Україні Олійник фактично зупинив будівництво Каневського промвузла. Адже ця споруда могла завдати непоправної шкоди могилі Тараса Шевченка, за що згодом поету присвоїли звання “Почесний громадянин Канева”.

Олійник також був серед тих, хто через ЗМІ заблокував будівництво атомних електростанцій в Криму і під Чигирином, а також каналу Дунай-Дніпро, через який сміття з Європи могло піти в Україну. Саме він вручив маршалу Радянського Союзу Дмитру Язову клопотання української інтелігенції про переведення військово-морського політичного училища з історичних приміщень Києво-Могилянської академії.

У 1987-му Олійника обрали дійсним членом Міжнародної слов’янської академії. За три роки – дійсний член Національної Академії Наук України. Із 1992-го академік Української екологічної академії наук і Голова Українського фонду культури, співголова Форуму слов’янських народів.

Із 1992 року був нардепом Верховної Ради України. Окрім того з 1995 до 2006-го – очільник Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи. З 1996 по 2006 рік віцепрезидент Парламентської Асамблеї Ради Європи.

21 жовтня 2005 року за самовіддане служіння Україні на літературній і державницькій ниві, визначний внесок у збереження національної духовної культури, вагому особисту роль у піднесенні міжнародного авторитету України отримав звання Герой України з врученням ордена Держави. Окрім того, мав орден Ярослава Мудрого III, IV і V ступенів, Орден Свободи та ще багато інших.

Був чоловік… І нема.
Як же це, вічний світе?
Вернеться осінь… зима.
Прийдуть весна і літо.
А чоловіка – нема…
Як же це, клятий світе?!
Грошей не дбав у мішок.
Справно ходив на роботу,
Якось і не знайшов
Дня, щоб спочить по турботах.
Що їй – стоїть робота!
… А чоловік пішов.

Герої не мого часу

Помер Борис Олійник 30 квітня 2017 року. Похований на Байковому кладовищі поряд із могилами Леся Танюка і Дмитра Гнатюка.

У Києві попрощалися з поетом Борисом Олійником (ФОТО)

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram