Борис Лятошинський – видатний український композитор, піаніст, диригент, педагог, народний артист України, лавреат державної премії України імені Шевченка. Композитор Дмитро Шостакович писав про музику Лятошинського: “Борис Миколайович справедливо посідає важливе місце в історії української музики. З його іменем багато в чому пов’язане її формування і насамперед розвиток симфонічного жанру в Україні”.

Борис Миколайович народився 3 січня 1895 року в Житомирі. Батько хлопця професорував у місцевій гімназії, тому син початкову освіту здобував саме там. Змалечку зачаровувався звуками музики, а мати навчила грати на фортепіано. Свої перші музичні твори написав у юнацькому віці – це були салонні п’єси та фортепіанний квартет.

Продовжувати навчання подався до Києва й вступив на юридичний факультет університету святого Володимира. Водночас ходив до приватних викладачів і брав уроки музики в Рейнгольда Глієра. За рік Борис Лятошинський вступив до Київської консерваторії в клас композиції, де й провчився 5 років. Дебютував Лятошинський у 1917-му як диригент, виконуючи свою власну симфонію. По завершенню навчання залишився в консерваторії й обійняв посаду викладача музично-теоретичних дисциплін, а невдовзі йому доручили вести клас композиції.

Період 1920-х у творчості композитора – це формування власного стилю, а також очільництво Асоціації сучасної музики при Музичному товаристві імені Леонтовича. Борис написав низку п’єс на твори відомих поетів, зокрема: Костянтина Бальмонта, Поля Верлена, Оскара Вайлда, Івана Буніна, Едґара По й інших. Тоді ж були створені композиції “Увертюра на чотири українські народні теми”, опера “Золотий обруч”. До речі, “Увертюру” було відзначено першою премією на республіканському конкурсі.

У 1930-х роках Лятошинський окрім симфонічних партій для оркестру створив і декілька сюїт для кіна. Написав романси, та музично обробив чимало народних пісень, поклавши їх на фортепіано. Окрім того, Борис редагував оперу Миколи Лисенка “Енеїда”, вів музичний супровід балетів та опер. У 1937-му блискуче відіграв оперу “Тарас Бульба”.

Свою творчість Лятошинський вдало поєднував із педагогічною діяльністю та мистецько-громадськими роботами. У 1935-му йому присвоїли професорське звання, а за три роки Борис Миколайович поєднував викладання вже у двох консерваторіях – Київській та Московській (також був професором). Студенти тепло говорили про свого наставника:

“До учнів Лятошинський ставився дуже уважно, намагався виявити індивідуальність кожного, оцінював його успіхи з доброзичливістю й водночас суворою вимогливістю. Студентів підкоряла глибока змістовність і громадська значущість його творів, величезна майстерність втілення мистецьких задумів, енциклопедичні знання, широта інтересів, чесність у характеристиці явищ і поряд із тим – простота й доброзичливість у спілкуванні”.

Невдовзі Лятошинський очолив Спілку композиторів України, де головував до початку німецько-радянської війни.

Напередодні війни відбувся авторський концерт Бориса Миколайовича, який схвально оцінили критики, музикознавці та прихильники творчості композитора. Після нападу Німеччини на СРСР, Лятошинський разом із іншими викладачами консерваторії був евакуйований до Саратова. Композиції диригента звучали на хвилях радіостанції “Тарас Шевченко” (діяла в Саратові) для українських підпільників. У той час було створено чимало сюїт, основа яких – народні пісні та вірші українських поетів. Найвизначнішим твором того періоду був “Український квінтет”, за який Лятошинському присвоїли Державну премію. У 1945-х Лятошинський отримав звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.

Як тільки-но нагодилася можливість повернутися до України, Борис Лятошинський примчав до Києва. Одразу ж поринув у відновлення музичного життя та його розвиток у повоєнному місті. Борис Миколайович став художнім керівником Української філармонії, поєднував працю музичним консультантом у Радіокомітеті та викладацьку діяльність у Київській консерваторії.

Твори митця звучали вже не тільки в Радянському Союзі, а й за його межами. Зокрема в 1958-му за низку композицій на польську тематику Лятошинського нагородили “Медаллю тисячоліття”.

Взимку 1968 року Борис Лятошинський востаннє піднявся на сцену Колонного залу Київської філармонії, де диригував свої симфонії. А вже 15 квітня серце Бориса Миколайовича зупинилося назавжди. Свій вічний спокій видатний композитор віднайшов у тиші Байкового кладовища.

Величезна музична спадщина Лятошинського – це золотий фонд української музики. Симфонічний оркестр Держтелерадіо під керівництвом народного артиста України Вадима Гнєдаша стали першими виконавцями безсмертних творів Бориса Миколайовича.

Український режисер В’ячеслав Скворцов у 1994 році на честь митця створив стрічку “Борис Лятошинський”. Іменем видатного композитора названо музичну школу в Житомирі (у ній же й функціонує кімната-музей Лятошинського), а також вулиці в Києві, Луцьку. Музичне училище в Харкові також носить ім’я диригента.

Костянтин Михальчук – український ерудит, лінгвіст та діалектолог

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram