Борис Арцибашев – один із найвідоміших американських художників-ілюстраторів XX століття. Він створював рекламні постери, мініатюри для книжок, понад 30 років малював обкладинки для провідних американських часописів – зокрема, Time і Life. Стиль Арцибашева був настільки неповторним, що під час Другої світової війни його залучили до роботи в Державному департаменті США радником із питань психологічної війни.

Борис – єдиний син скандального й провокативного письменника Михайла Арцибашева, уродженця Охтирщини, твори якого чимало сучасників називали порнографічними, блюзнірськими та надмірно натуралістичними. Зважаючи на таку репутацію, Арцибашевим буквально зачитувалася молодь початку XX століття. 25 травня 1899 року в Харкові у нього народився син Борис. Однак невдовзі письменник розлучився з дружиною, після чого з дитиною спілкувався дуже рідко. А жінці він заявив:

“Не можуть дві людини злитися в одне ціле, це неможливо. Кохання приходить і кохання минає, як і все інше, немає тільки кінця бажанню жити. А те, що вони разом народять дитину, ще нічого не значить. Та й не народжують вони разом, а тільки запліднюють. Народжує жінка, годує жінка й виховує жінка! Чоловіки навіть виховувати не вміють, людство зіпсувалося, стало жорстокішим і нахабнішим саме тому, що протягом багатьох століть за виховання дітей бралися чоловіки”.

Борис Арцибашев, попри все, дуже любив тата й захоплювався його літературним талантом. Батько радив синові змінити прізвище, щоб відмежуватися від його неоднозначної репутації. Проте Борис цього не зробив. Освіту він отримував у Санкт-Петербурзі, в художній студії княгині Марії Тенішевої, яку заснував сам Ілля Рєпін. Потім повернувся в Україну, до Києва, де вступив на юридичний факультет Київського університету Святого Володимира.

Але завершити навчання не вдалося. Почалася Українська революція, влада в місті постійно змінювалася. 1918 року Борис вступив до лав Армії Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського, але після повалення Гетьманату наприкінці того ж року вирішив приєднатися до Білого руху, щоб боротися проти більшовизму. За деякими даними, у білій армії Денікіна та Врангеля він дослужився до підпоручика, був поранений і один раз навіть потрапив у полон до червоних, але зумів утекти.

Після поразки білих довелося назавжди емігрувати. Батько залишився у Москві (1923 року він теж емігрував – до Польщі, де й помер від сухот у 1927-му). Борис Арцибашев подався до США, не володіючи англійською мовою і маючи 14 центів у кишені – менш як 2 долари за сьогоднішнім курсом. Із такими невигідними стартовими умовами, він став яскравим прикладом “self-made man” і наочним втіленням “американської мрії”.

Однак і без усмішки долі не обійшлося. Співробітник міграційної служби допоміг Борисові влаштуватися на роботу до граверної майстерні у Нью-Йорку, де той здобув перший досвід як помічник ілюстратора. На початку 1920-х Борис працював на нафтовому танкері, а накопичивши певні кошти, перевівся на художника-фрилансера. 1922 року він почав свій шлях у мистецтві. Першою ілюстраторською роботою стала серія малюнків до “Оленчиних казок” Дмитра Мамина-Сибіряка, які видали у Нью-Йорку під назвою “Verotchka’s Tales”. Художній стиль Бориса привернув увагу, до нього почали надходити пропозиції – ілюструвати дитячі книжки, розписувати стіни й оформлювати меню для емігрантських ресторанів, розробляти дизайн пляшок, а балетмейстер Михайло Фокін довірив йому підготовку декорацій для свого нью-йоркського балету.

1926 року Борис Арцибашев отримав громадянство США, чотири роки потому – одружився з американкою Елізабет Саутгард Снайдер. Його твори були відзначені нагородами Американської асоціації бібліотек, Американського інституту графічних мистецтв, медалями Джона Ньюбері та Рендольфа Калдекотта за найкраще ілюстрування дитячої літератури. Згодом Борис і сам почав писати твори для дітей (“Бідний Шайдулла”, “Семеро Симеонів”).

Від початку 1930-х Арцибашев, здобувши ім’я, працював у комерційному секторі, створюючи рекламу для таких відомих фірм, як Xerox, Shell Oil, Pan Am, Vultee Aircraft, Parker Pens. Водночас, він став ілюстратором обкладинок часописів Life, Time, Fortune, за три десятиліття підготувавши понад 200 таких творів. Як відомо, на обкладинках Time зображують найвідоміших людей планети, тож Арцибашеву довіряли писати портрети Рузвельта, Сталіна, Гітлера, Жукова, Хрущова, Хо Ши Міна, Айзенгавера, Жака-Іва Кусто, Карла Юнга й інших знаменитостей. Під час Другої світової війни він працював радником відділу психологічної війни Деждепу США, малював яскраві карикатури на нацистів, а у травні 1945-го створив обкладинку Time із перекресленим навхрест червоною фарбою портретом Гітлера.

Поступово Борис Арцибашев витворив власний, неповторний стиль – суміш реалізму й сатиричного сюрреалізму, близького до похмурої атмосфери фільмів жахів. Одна з його улюблених тем – антропоморфізм, надання людських рис неживим предметам, особливо механізмам і машинам. Це відповідало духу епохи – стрімкому науково-технічному прогресу, який дедалі більше витісняв людину з виробничих процесів. 1954 року художник видав книгу під назвою “Як я бачу” (“As I see”), де зазначав:

“Я у захваті від сили, точності й готовності машин працювати над будь-яким завданням, хоч би яким складним і монотонним воно не було. Мені ліпше спостерігати, як канал риє тисячотонний екскаватор, ніж бачити, як це роблять тисячі покірних і виснажених рабів. Я люблю машини”.

Раптова смерть 16 липня 1965 року в місті Лайм, штат Коннектикут, перервала невтомну діяльність художника. Його дружина пішла з життя за десять років до того, дітей вони не мали, тож творча династія Арцибашевих припинилася.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram