Отруйні речовини застосовувалися у військових конфліктах з доісторичних часів. Стріли, змочені зміїною отрутою і зараження води – найперші приклади застосування хімічної зброї, нехай і природного походження. Давні єгиптяни, індійці, греки, римляни, китайці, монголи – всі вони відзначились у застосуванні доступної у ті часи час хімічної зброї. Смола, сірка, селітра, нафта, отруйні рослини – все це використовували, щоб перемогти ворога.

З розвитком науки вдосконалювалася і зброя. Наприклад, Леонардо да Вінчі пропонував начиняти гарматні ядра сумішшю з подрібненої крейди, отруйного сульфіду арсену і солей міді. Він також розробив першу модель захисної маски – вимочену у воді щільну тканину для захисту носа і рота.

Під час Тридцятирічної війни 1618-1648 років при облозі фортець активно застосовували “смердючі гранати”. Їх виготовляли з перемелених рогів, копит, отруйних рослин і смоли. Вочевидь, застосування хімічної зброї було доволі масштабним, бо 27 серпня 1675 року Священна Римська імперія та Франція підписали Страсбурзьку угоду про незастосування “підступних” знарядь – першу в історії домовленість про заборону токсичних речовин.

Початок двадцятого століття ознаменувався Першою світовою війною. Її неофіційно називають війною хіміків, оскільки протягом усього конфлікту застосовувалися отруйні речовини найрізноманітнішої дії. Попри поширену думку, першою хімічну зброю застосувала не Німеччина, а Франція. Її армія використала проти німецьких військ гранати зі сльозогінним етилбромоацетатом у серпні 1914 року. Загалом же від дії газів на війні постраждали близько 1,2 мільйона солдатів, а 91 тисяча – загинула.

Читайте також: Сто років, як закінчилась війна

Після Першої світової війни застосування хімічної зброї спробували заборонити. 7 червня 1925 року у Женеві підписали “Протокол щодо заборони використання у війні задушливих, отруйних та інших газів і бактеріологічних методів ведення війни” (Женевський протокол), який вступив у дію 8 лютого 1928. Першими підписантами стали США, Німеччина, Ірак та СРСР. Та підписані папери так і залишились паперами – всі, хто лише міг, продовжували розробляти і застосовувати хімічну зброю.

Наймиролюбніша країна в світі

Одним з лідерів у розробці хімічної зброї став Радянський Союз. Попри устелену думку щодо лідерства у цій галузі Німеччини та Японії, Країна Рад активно розробляла і накопичувала найрізноманітніші бойові отруйні речовини. 11 серпня 1925 року на засіданні Революційної військової ради вирішили створити нову армійську структуру. 22 серпня 1925 року на базі хімічного відділу Артилерійського управління утворили Військово-хімічне управління. Його очолив став Яків Фішман. Опікувався новим відомством заступник голови Реввійськради і заступник наркома з військових і морських справ Йосип Уншліхт.

Радянське керівництво прагнуло якомога швидше дати Червоній армії найпотужнішу зброю того часу – хімічну. Але військові хіміки старої формації, переважно люди віруючі, не поділяли більшовицької установки на вдосконалення зброї, яку вони щиро вважали богопротивною. До того ж старі спеціалісти мали професійні знання про жахи хімічної війни. Тепер їм на зміну прийшла людина, не обтяжена жодними морально-етичними і релігійними принципами.

Вже в 1929 році Фішман представив міркування щодо застосування отруйних газів в районі конфлікту на Китайсько-Східній залізниці, оскільки і “умови північно-маньчжурського театру військових дій сприяють цьому, і в протигазах китайської армії немає новітніх фільтрів”. Щоправда, тоді обмежились звичайною зброєю, без бойової хімії. Але ентузіазм потребував виходу: проводились досліди на людях, нарощувалися випробування нових видів і типів отруйних речовин та засобів їх застосування. З 1933 року навчання Червоної Армії проводились із застосуванням вже справжньої хімічної зброї.

Читайте також: Ольга Рауе – шпигунка ЦРУ в Берліні та Москві

Створили хімічні полки, бойові хімічні машини, хімічні танки, хімічні танкові бригади, хімічна авіабригада, представили ​​ідею створення хімічних корпусів. Розробили нові отруйні речовини, нові методи їх застосування. Саме з ініціативи Фішмана детально відпрацьована концепція зараження місцевості противника, розроблена і запущена у виробництво та поставлена ​​на озброєння спеціальна техніка для цього. Нічого схожого раніше не було.

Ще один аспект діяльності військово-хімічного відомства – співпраця з ОДПУ-НКВС. На замовлення чекістів під особистим контролем Якова Фішмана створили і спецбоєприпаси для диверсій, зокрема для індивідуального терору. Втім, такий ентузіазм начальнику військових хіміків не допоміг – за ним прийшли 5 червня 1937 року. Вирок – 10 років таборів. В ув’язненні він працював за фахом – очолював Особливе технічне бюро при НКВС. Чому його пощадили і призначили керувати хімічною “шарашкою”? Інших просто не було – решту хімічних начальників вже розстріляли. А Фішман знав в цій сфері практично все: які отруйні речовини і засоби їхньої доставки є на озброєнні РСЧА, їхні недоліки та чого від хіміків чекає Сталін. Важливо, що Яків Фішман прекрасно знав свої колишні кадри – вчених і розробників, і те, як їх змусити працювати в ув’язненні, умів відрізнити блеф від реальних досягнень. А також давно зарекомендував себе роботою на ЧК, тобто міг наглядати за підлеглими і доносити на них.

Під керівництвом Фішмана Особливе технічне бюро розробило новий протигаз, який був простішим у виробництві за наявні моделі та був ефективнішним. Зрозуміло, група Фішмана займалася не тільки протигазами і навіть не стільки ними. Але про досягнення в розробці бойових газів практично нічого не відомо, оскільки документи “шараги” дослідникам недоступні. Після війни гостра потреба в його послугах явно відпала: в руках СРСР вже були кращі досягнення німецької бойової хімії – зарин, зоман, табун. Німецькі заводи з виробництва табуну і зарину демонтували і переправили до Сталінграду. Та й отруйні речовини перестали бути суперзброєю – нею стало ядерна.

У 1947 році Фішмана звільнили з табору та призначили завідувачем кафедрою хімії Саратовського інституту механізації сільського господарства. Однак в квітні 1949 року Фішмана знову заарештували та відправили до Норильска.

Читайте також: Бухенвальд – концтабір, що служив і нацистам, і комуністам

Після смерті Сталіна про Якова Фішмана знову згадали. Щоправда, цього разу доля була куди милосерднішою до нього: у січні 1955 року Військова колегія Верховного суду СРСР скасувала вирок та реабілітувала колишнього головного хіміка Червоної Армії. Генерал-майор технічних військ у відставці Яків Фішман помер в Москві на 75-му році життя, в липні 1961 року.

Хімічна зброя у повоєнний період

Під час Другої світової бойові отруйні речовини застосовувались відносно рідко. Небажання Третого Райху масштабно використовувати хімічну зброю пов’язують із Адольфом Гітлером, який під час Першої світової війни зазнав отруєння іпритом і не хотів повторення таких методів. Левова частка німецьких отруйних речовин так і пролежала у сховищах аж до кінця війни. Союзник Райху у війні – Японська імперія – так само володіла хімічною зброєю. За час війни вона виробила 8 тисяч тонн отрут. Ці запаси здебільшого використовувались на території Китаю, від них загинуло близько 80 тисяч людей.

Першим з часів Другої світової масштабним конфліктом із застосуванням хімічної зброї стала Громадянська війна у Північному Ємені. У період з 1963 по 1967 роки проти прибічників єменського імама, скинутого в результаті перевороту, єгипетськими військами застосовувалися хлороацетофенон, іприт, фосген та нервово-паралітичні речовини. У додаток до власного арсеналу, який розроблявся з 1950-х, Єгипет також отримував військову допомогу від СРСР. Ці військові дії Єгипет проводив, незважаючи на підписану ним Женевську конвенцію.

Наступним значним конфліктом з використанням хімічної зброї стала ірано-іракська війна 1980-1988 років, де отруйні речовини застосовувалися Іраком. Як і Єгипет, Ірак також був підписантом Женевської конвенції.

Майже від початку збройного конфлікту в Сирії зафіксували численні випадки застосування хімічної зброї. Задокументована 161 атака забрала 1491 життів, іще 14 581 осіб зазнали отруєння різного ступеню.

Хімічна зброя після початку ядерної ери втратила статус найстрашнішого та найпотужнішого засобу масового ураження. Її замінила атомна бомба. Внаслідок такої “ротації” зусилля хіміків у сфері розробки отруйних речовин зосередились на локальних завданнях. Розробляються отрути вузьконаправленої дії, які застосовуються для диверсій та усунення політичних противників. Нашуміла історія з “Новачком” і Скрипалями у Великій Британії тому яскраве підтвердження.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.