Богдан Ханенко: Для Києва – на заздрість Ермітажу

23 січня 1849 року народився відомий український меценат, колекціонер і мистецтвознавець Богдан Ханенко. Нащадок давнього козацько-старшинського роду народився у селі Лотоки на Чернігівщині. Вчився і працював поза межами України та доленосні зустрічі так чи інакше були пов’язані з Україною. Друг Богдана Ханенка, художник Іван Айвазовський з Феодосії познайомив його з антикварами та художньою інтелігенцією – це дуже вплинуло на світогляд молодого Ханенка.

Ще одна зустріч із дочкою знаних на той час підприємців та благодійників Терещенків з Глухова закінчилася весіллям. Це було кохання всього життя, а головне – Варвара Ніколівна – дружина, колега та вірна супутниця підтримувала захоплення чоловіка – колекціонування. Спершу, зі студентських років – зібрання мистецької літератури та художніх полотен, а після весільної подорожі подружжя Ханенків до Італії – цінних предметів мистецтва.

У Варшаві, де Богдан Іванович працював на посаді члена окружного суду, він остаточно перетворився з професійного юриста на професійного колекціонера. Активно вивчав історію, цікавився скульптурою, виробами художньої промисловості, творами античності та мистецтвом східних народів. Знав усі тонкощі колекціонування. Захопився ним, звільнився з державної служби і поїхав за порадою дружини до Києва. Збирати національні декоративно-ужиткові вироби, ікони та все українське. Згодом почав працювати у комерційних структурах свого тестя “цукрового короля” Ніколи Терещенка. Та щоб не говорили злі язики, де був Богдан Ханенко – там процвітало.

Молода родина Ханенків суттєво впливала на розвиток культурного Києва. Ханенки ніколи не були осторонь громадського життя міста, осторонь мистецьких заходів, літературних вечорів. Підтримували знакові громадські та мистецькі ініціативи, залучали знайомих меценатів. Все робили спільно – працювали і відпочивали… Лиш не мали дітей. Весь свій вільний час пані Ханенко присвячували бідним та знедоленим. У всіх її родових маєтках були побудовані школи. Був забезпечений підвіз дітей до шкіл. Були і будинки вчителів (які мали зарплату). Варвара Ханенко організовувала так звані “кустарні виставки” для популяризації виробів народних майстрів. Відкривала нові таланти та надбання народної культури Україні й світові. Згодом з’явиться Київське кустарне товариство. Учасниці товариства – княгиня Яшвіль, письменниця Олена Пчілка та вчена-археолог Парасковія Уварова на чолі з Варварою Ханенко – не просто яскраві культурні діячки того часу, це були лідерки, освічені та самодостатні, які мали повагу та підтримку в суспільстві.

Прізвище Ханенків було відоме на весь світ на рівні з Третьяковими, Морозовими, Мамонтовими. Паризьке антропологічне товариство запропонувало Ханенку членство у своїй організації як одному з кращих знавців мистецтва і старожитностей. Богдан Іванович Ханенко – бажаний гість на мистецьких аукціонах за кордоном – Берлін, Відень, Париж, Мадрид, Рим, Флоренція…

Археологічні дослідження Вікентія Хвойки стали можливими завдяки підтримки Богдана Ханенко. Результат – декілька томів “Древности Приднепровья”. Книги побачили світ коштом Богдана Івановича. Знайдені під час археологічних розкопок пам’ятки (понад 3000 предметів) побачили світ на виставці Хвойки на XI Всеросійському археологічному з’їзді у музеї Ханенка (тоді – Художньо-промисловий і науковий музей, який відкрив Ханенко).

Микола Макаренко писав: “У Києві існує тепер першорядний музей з такими культурно-цінними речами, яких і в Москві немає… Музей мистецтва ім. Богдана та Варвари Ханенків для України то великий скарб, те ж саме, що для Росії Ермітаж”.

Міська Дума виділила земельну ділянку безкоштовно під будівництво музею та утримувати сам музей Ханенкам було непросто. Для цього поруч з музеєм спорудили семиповерховий прибутковий будинок, де здавали квартири.

“Творіння геніїв не повинні належати тільки тим, хто ними володіє” – казав Богдан Ханенко. Попри різні фінансові труднощі родина Ханенків не припиняла асигнувань музею – речі з особистих колекцій та кошти родина Ханенко-Терещенко віддала музею для розвитку.

А сам Ханенко, перенісши тяжку хворобу, перед смертю навесні 1917 року заповів дружині описати всі цінні предмети та передати музею за однієї умови – той має бути названий на їх честь.

Було кілька пропозицій перенести музей до Німеччини, та Варвара Ніколівна відмовилася. Натомість звернулася до Української Академії Наук прийняти колекцію у підпорядкування. Вже після її смерті у 1922 році говорять, що музей розвивався вже не з таким ентузіазмом.

Сьогодні Національний музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків знаходиться на вул. Терещенківській і названий на їх честь – це та невеличка дяка меценатам за їх музейну та просвітницьку діяльність. А також за збереження найкращого. Пам’ятки мистецтва з усієї Європи, Японії, Китаю, Єгипту, країн Сходу та різних куточків України – нині у Києві. Колекцію оцінюють мільйонами доларів, та хіба можна грошима оцінити усе життя, яке двоє людей присвятили цій справі?

Лео Мол – від гончара до відомого скульптора

Василь Верховинець – батько “триколінного” гопака