Хтось підкорює Еверест. Хтось стає чемпіоном. Хтось ловить оплески на сцені. Хтось дресує хижаків. Хтось “стрибає в гречку”. Шляхи різні, а ціль одна. Погоня за найціннішим призом – головним наркотиком всіх часів. Адреналіном. В цьому полюванні хто тільки не брав участі, які тільки дивовижні та карколомні віражі долі не траплялись… І вчинки “номінантів” цього одвічного чемпіонату: благородні та ниці, самопожертва та підлість – все сплелось в нерозривний клубок.
Інакше, як погонею за адреналіном не пояснити вчинку багатого плантатора англійця Генрі Уікгема. Забезпеченого матеріально, але любителя залізти в саме серце джунглів, британця не цікавила величезна винагорода за виконання цього незвичайного завдання. Його манив азарт і смертельна небезпека, мандрівка в дикі хащі та нездійсненність його з усіх точок зору. І він зміг. Здійснив. Крадіжку. Крадіжку в обгортці з орхідей.
Пори року міняють одна одну. І якщо виникає потреба змінити шини на авто – то ця проблема вирішується просто. Вірніше проблеми нема, є розмір гаманця та фінансові можливості автолюбителя. І колеса “перевзуваються”.
Ще таке безперечне твердження: гума наразі – один з найпоширеніших матеріалів. Що тільки з неї не виготовляють – від елементарних повсякденних речей до деталей надскладних апаратів. Мабуть, поширеніший лише пластик. Ми до цього звикли. Але був час, коли такий звичний нам матеріал цінувався ледь не на вагу золота, був творцем міждержавної політики в глобальному масштабі.
Не віриться? Тоді перенесемось в часі в 19 століття, епоху небувалого “розгону” науково-технічного прогресу та всесвітніх авантюр.
У 1839 році було відкрито спосіб вулканізації каучуку, створили гуму. І вона стала не тільки сировиною для виробництва чобіт, але численних ізоляційних матеріалів та деталей для промисловості, що переживала тоді бурхливий розвиток.
Все ніби просто, якби не одне “але”. Майже весь світовий видобуток каучуку був з Бразилії. Каучуконосна гевея росла лише там. Були спроби знайти рослину в інших частинах світу, пробували використовувати інші каучуконосні рослини, та намарно.
У 1870 році Англія зробила спробу домовитись за покупку насіння гевеї, у відповідь Бразилія ввела державну монополію і тюремне ув’язнення порушникам. Тупик?
Британія не була б Британією, якби опустила руки. Було зроблено ставку на авантюристів-відчайдухів, якими вона була багата. Про таких велась мова раніше. Ліверпульська торгова палата за привезені в Англію саджанці чи насіння обіцяє казкову на той час винагороду – 10 тисяч фунтів стерлінгів. Від уряду у разі удачі почесті та слава, а от при невдачі – ніякої допомоги, сміливець діяв на власний розсуд. Це, мабуть, спільна риса всіх урядів, що колись, що тепер.
Першим удачу випробував у 1873 році славетний мисливець Джон Форріс. І фортуна спочатку була прихильна: і вивезти вдалось попри всю увагу митниці, і подорож минула щасливо. Але з трьох тисяч насінин у Британському ботанічному саду виросло лише 13 саджанців, а подорожі в Індію, де мали розкинутись плантації гевеї, не пережив жоден з них.
Які величезні сподівання, яке гірке фіаско! А Бразилія тим часом за крадіжку насінин вводить смертну кару. Чим вищі ставки – тим жаданіша перемога!
Генрі Уікгем вже п’ять років живе в Бразилії, має там плантацію. До цього він обнишпорив чи не всі найглухіші закутки регіону. Про свої мандри в Англії він видав книгу, яка потрапила на очі директору Ботанічного саду Хукеру. Той після невдачі з Форрісом не знаходить собі місця. Він розуміє – з таким завданням може справитись лише відчайдушно хоробра, а головне добре знайомий з рослинним світом, сортами та особливостями каучуконосної гевеї, зміг обрати сорт, який би витримав транспортування. І Хукер робить пропозицію Уікгему: вдячність та слава від британського уряду в додаток до величезної грошової винагороди. Мандрівник обдумував її лише для годиться: вибір кандидатури був вдалим.
Для охорони національної монополії на каучук було залучено всі можливості держави: чиновники, митниця, війська. Бразилія в разі її втрати фактично втрачає все. В лоб з завданням не впоратись. І Генрі Уікгем грає роль колекціонера та торговця орхідеями. В їх пошуках він мандрує джунглями, продає тендітні та запаморочливо красиві квіти в інші країни. Звісно, ретельно упаковані для перевезення такого вибагливого та ніжного товару. Така собі “димова завіса” з орхідей.
І от, в червні 1876 року, Генрі Уікгем кладе на шальки терезів долі своє життя проти шансу виконати таке незвичайне завдання. Це змога по суті крадіжкою здобути славу, вписати своє ім’я в історію. Десять мішків зерен дивного сіро-жовтого сорту кави (ще одна “димова завіса”) вантажаться в трюм англійського корабля “Амазонка” (посмішка долі?) поміж інших мішків зі звичайною кавою. Митники оглядають судно, а щоб мати чудовий настрій під час роботи, від Уікгема вони отримують по сотні фунтів стерлінгів. Судно безперешкодно виходить в море. Попри всі переживання мандрівка минає щасливо.
В Ботанічному саду теж удача – до подорожі на нову батьківщину, на острів Цейлон, готуються три тисячі міцненьких саджанців гевеї. Проросли! Пережиті моменти смертельної небезпеки не були марними. Ці, поки що малесенькі рослинки, дадуть початок новій ері. Спочатку в британській колонії Цейлон, далі в інших азійських колоніях британської корони розкинуться велетенські плантації каучуконосної гевеї. Це покладе кінець монополії Бразилії, а головне – буде вдосталь сировини для промисловості, що зростала швидкими темпами. І через роки, саме завдяки цим краденим саджанцям, “перевзути” колеса наших авто не складатиме анінайменшої проблеми. Зважаючи на розмір гаманця та фінансові можливості “автолюбителя”, звісно…
Отака історія погоні Генрі Уікгема за найголовнішим призом – адреналіном. Він переміг. Бразилія програла. А добре це чи погано? Кому як…
Про моральні аспекти незаконного привласнення чужого майна, тобто крадіжки, можна говорити багато. Одні знайдуть виправдання та виключення, інші будуть засуджувати за будь-яких обставин і мотивів вчинення цього проступку. Але… Я нікого не виправдовую і не осуджую. Одні, як Генрі Уікгем, здійснюють “благородні” крадіжки для блага і слави своєї батьківщини. Інші, як деякі (чи не всі?) наші українські “слуги народу”, деякі (чи не всі?) олігархи та “молоді фінансові генії” з оточення Януковоща не можуть зупинитись в неправедному збагаченні, крадучи в України, а не для неї. Та Бог і час розставить все по своїх місцях. Будуть і герої. А буде і сміття – на смітнику історії.
Хлоп’ячі мрії та холодний душ реальності
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
