“Велика Схизма” 1054 року, яка розколола навпіл Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву, початково залишилася для Русі практично непомітною. Династичні зв’язки-”розбірки” з уже “католицькою” Європою (як і між собою) здавалися Рюриковичам значно цікавішими за всі церковні непорозуміння. Того року саме відійшов у кращий світ “тесть Європи” Ярослав Мудрий, а при монарших дворах у різних її куточках підростали його онуки.

У цьому та інших поколіннях бурхливих ХІ-ХІІ століть буде багато хрестоносців – і не лише серед нащадків принцес, що вийшли заміж у сусідні королівства, але і серед власне Рюриковичів. “Ізгоїв” (цей специфічний термін виник саме тоді і стосується саме них) “без батьківщини та стягу” у чималій сімейці було також чимало (Русь – не ґумова, феоди-”уділи” є не для всіх…). А світ навколо пропонував “лицарям без страху і докору” (а також гроша за душею) безліч можливостей.

У другій половині ХІІ-го основні гілки Рюриковичів – пройшовши через низку взаємних “точок неповернення” – уже поділили Русь. 1169-го вони – в часі чергового “міжсобойчика” – навіть спалили Київ – не шкодуючи ані дітей, ані святинь. Цікаво, що жоден із тодішніх опонентів так і не зміг надовго втриматися у давній столиці Русі. Одній гілці (та, що вкрала Вишгородську Божу Матір) дісталося Залісся (майбутня Московщина). Іншій – Волинь (під кінець століття Роман Мстиславич захопив Галичину і заснував Галицько-Волинське князівство, яке зробила Королівством Русь – Regnum Ruthenorum – його династія Романовичів).

Після чергового плюндрування князями із Залісся Києва у 1203 році (є думка, що Бату-хан у 1240-му і Боголюбський у 1169-му були значно гуманнішими) Роман Мстиславич дав їм рішучу відсіч і став Великим князем. Галицько-волинський літописець титулує Романа Мстиславовича “самодержцем всія Русі” та “царем Руської землі”. Історична традиція іменує його “Великим”.

Особливість нашого сучасного сприйняття історії доби Русі полягає в тому, що – оперуючи фактами – ми не розуміємо суті політичних інтриг. Цього немає “прямим текстом” на сторінках літописів, але у ХІІІ столітті слово “цар” означало, що не обійшлося без Візантії. І це справді так.

13 квітня 1204 року воїни Четвертого хрестового походу – замість іти воювати з “невірними” у Святу Землю – захопили і сплюндрували Константинополь. Візантійський імператор Олексій ІІІ Ангел був змушений тікати. А куди? Звісно, що не до “безбожних латинян”. Отже, найбезпечнішим для себе місцем імператор Східного Риму вважав “область Русі, звану Галичина”.

Ані літописи, ані іноземні джерела не залишили однозначної відповіді про походження дружини Романа Великого (і матері Данила Галицького) Єфросинії-Анни, проте її належність до візантійського імператорського дому є беззаперечна. Але “конкретика”, а також недвозначно-претензійне “цар” (тобто “імператор”) у літописі, що є явним свідченням цього династичного шлюбу, залишаються без пояснень.

На період після падіння Константинополя припадає ще одна геополітична загадка. Роман Мстиславич раптово свариться зі своїми польськими союзниками – князями Лєшеком Білим та Конрадом Мазовецьким (які – до слова – допомогли йому оволодіти Галичиною). І рушає на завоювання Малої Польщі. У польських Пястів внутрішньополітична ситуація нагадувала відповідну у Рюриковичів. Будучи також трохи Пястом (онуком Болеслава Кривовустого), Роман Великий почувався у Польщі, як удома.

Батько польської історії Ян Длугош наголошує на віроломстві та мало не садистських нахилах руського “царя”:

“Зневаживши клятву і договір, він закликає до себе і хапає перших з галичан, які нічого дурного від нього не чекали, з яких кого публічно страчує мечем, кого закопує і засипає піском, кого на очах у всіх розриває на частини, з кого здирає шкіру, у кого вириває нутрощі, багатьох, прив'язавши як мішень до стовпа, розстрілює стрілами і умертвляє різними [іншими] стратами. Рідні, близькі та сини убитих воїнів і майже вся знать, приголомшені такою жахливою жорстокістю, втекли в сусідні землі, покладаючи у своїх квилінні і скаргах всю провину на польського князя Лестко і поляків, що поставили над ними настільки лютого князя, що не має, крім людського вигляду, нічого людського.

Тоді Роман, вживши свою хитрість, перебільшеними ласками і обіцянками знову закликає їх і, протримавши недовго в честі і милості, зрештою вбиває, піддавши різним тортурам. Він винищує своїм тиранством майже всю галицьку знать, маючи звичай, на виправдання своїх злочинів, вживати прислів'я, що стала [для нього] свого роду урочистим оракулом небес: „Ніхто не зможе спокійно насолодитися медом, якщо спершу не пригнітить бджолиний рій“. Своєю лютістю і тиранством він навів не тільки на своїх, але й на сусідів такий страх, здобув собі за короткий час таку славу і владу, що з легкістю володів усіма руськими областями і всі князі Русі були його данниками і підданими. Це часто пригнічувало поляків, що не пішло б діло до їх смерті, [але] вони найчастіше мовчали, побоюючись, щоб загроза тиранії Романа коли-небудь не впала і на них.”

Метою цієї яскравої розповіді було знайти мотиви у конфронтації Романа Великого та польських князів, зобразивши останніх “борцями з тиранією” і “рятівниками Вітчизни”. Проте такі високі моральні якості і феодали ХІІІ ст. – речі несумісні. Причина конфлікту, напевне, полягала у протистоянні двох імперій, Священної Римської та Візантії, знаряддями яких були і Роман, і поляки.

велика схизма
Роман Галицький приймає послів папи Інокентія III. Картина Миколи Неврева (1875)/Вікіпедія

Після таємничої загибелі Романа Великого біля щойно захопленого Завихоста, де він чомусь віддалився від основного війська тільки з особистою охороною (“малою дружиною” – чи не на переговори до поляків часом?), візантійському імператорові довелося поспішно тікати із Галича. Діти Романа та візантійської царівни стали заручниками політичних інтриг. Сорокарічна громадянська війна, яка також залишила чимало таємниць (зокрема – незрозумілі нині угорські претензії на “королівство Галичини та Володимирії”), завершилася утвердженням Романовичів. Але це вже інша історія…

Смарагд. Убивство українця українцем як початок польського православ’я

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram