«Сьогодні кожен українець може випити фантастичну каву у Братиславі, полетіти лоукостом до Варшави, відвідати Віденську оперу», – каже Президент. Перспектива дуже приваблива, а думки про безперешкодний шлях до європейських столиць, унікальну архітектуру, ароматну каву та приємні спогади змушують купити квиток і вирушити у подорож.

Кореспондент «Українського інтересу» першого ж дня, коли  «відкрили кордони», вирушив  автобусом до Варшави, щоб на власні очі пересвідчитись,  наскільки просто, як запевняє глава держави, українці зможуть бюджетно з’їздити до Європи на каву, дізнатись, чого слід очікувати на кордоні, а також, що варто враховувати, плануючи таку мандрівку.

Кафе у Варшаві. Фото: “Український інтерес”/Антон Владиславський

– ДОРОГА –

Перед тим, як придбати квитки та бронювати готелі, варто чітко визначити мету своєї подорожі та час, який ви готові витратити на дорогу. Чималу роль відіграють і ваші фінансові можливості. Я їхав до Польщі, тому мав лише три варіанти: автобус, потяг і літак. Одразу ж зауважу – моя поїздка була незапланована, а остаточно рішення «їхати чи не їхати» я ухвалив за два дні до мандрівки. Вже з висоти отриманого досвіду можу сказати, що це не зовсім правильно, хоча певний романтизм у цьому присутній. Ви маєте розуміти, що в такому разі є ймовірність втратити комфорт, час і зайві кошти на квитки. Через те, що це був перший безвізовий для України день, квитків на потяг я так і не знайшов. Із Києва відправлявся лише символічний швидкісний «безвізовий потяг», на борту якого перебувало  40 людей, і я, як розумієте, до цієї компанії не увійшов. Усі недорогі квитки на перельоти в бюджетних авіакомпаніях розкупили до серпня. Мені залишився тільки один варіант – автобус. Ціна доволі помірна (вартість автобусних «тікетсів» стартує від 450 гривень), проте якщо ви таки наважились, необхідно запастися терпінням і витримкою.

Близько 16-ї години мій білий «Неоплан» вирушив за маршрутом «Київ – Житомир – Рівне – Львів», а лише потім нас очікувала процедура проходження прикордонного контролю. Міжнародні рейсові автобуси, зазвичай, досить гарно обладнані. Як правило, там є Wi-Fi, кондиціонер і розетки – це з плюсів. Проте вже за кілька годин зручне, на перший погляд, крісло  перетворюється на електричний стілець, на якому неможливо всидіти. Щоб скоротити час у дорозі, я активно користувався телефоном, переглядаючи різні відеоролики в YouTube. На Житомирщині перестав працювати Wi-Fi, тому довелось перемкнутися на мобільну передачу даних, яка поза населеними пунктами працювала, м’яко кажучи, не дуже. Невдовзі телефон геть розрядився,  на черзі стала книга, від якої мене раз-по-раз відволікали краєвиди за вікном. Сонце заходило за обрій, а рожево-помаранчеві ліси й степи, вколисуючи, занурювали мене у думки. Через вісім годин після початку нашої подорожі, о першій годині ночі, ми зупинилися у пункті пропуску «Шегині», що на кордоні з Польщею.

– БЕЗВІЗОВИЙ ШЛЯХ ДО ЄВРОПИ –

Біля шлагбаума наш автобус зупинився о 1:10. Майже одразу до салону ввійшов український прикордонник і перевірив у всіх пасажирів наявність закордонних паспортів. Із документами було все добре, тому шлагбаум піднявся, і ми рушили до пункту пропуску. Попереду  стояли ще два автобуси. Мене насторожила репліка нашого водія: «Ну, це години на три». У той момент я  сподівався, що це жарт, але як виявилося пізніше – суттєве применшення. Український пропускний пункт ми пройшли відносно швидко, навіть не треба було виходити з автобуса. У нас зібрали закордонні паспорти й невдовзі повернули – ми опинилися у так званій нейтральній зоні.

Минала година, друга й третя, а ми не просувалися ні на метр. Втома давалась взнаки, тому реальність змінювалася відрізками сну. Почало світати, на годиннику було близько шостої ранку. Розплющивши очі, через лобове скло я побачив останній шлагбаум – останню перешкоду на моєму шляху до Європи. На світлофорі горів червоний, а всі пасажири, гіпнотизуючи, очікували зелений.

Фото: “Український інтерес”/Антон Владиславський

Боячись ретельної перевірки у перший день безвізу, я старанно підготував увесь пакет документів. Візи у мене не було, а лише порожнісінький, новенький біометричний паспорт. Я мав зворотний квиток до Києва, підтвердження з Booking.com, що я справді забронював готель, виписку з банкомата про стан рахунку, адже з собою я практично не брав готівки, та страховку, хоч вона й необов’язкова. Коротко кажучи, цим «пакетом» я мав би твердо переконати польських прикордонників, що у Варшаві я не ночуватиму на вулиці, не жебракуватиму, а визначеної дати точно повернусь на Батьківщину.

Ми проїхали шлагбаум і зупинились біля пункту пропуску. Нас попросили вийти та взяти з собою лише документи – я прихопив течку з усіма потрібними папірцями й упевнено попрямував до будівлі. Там сиділи двоє співробітників прикордонної служби Польщі, й ми, відповідно, вишикувались до двох віконець. Коли підійшла моя черга, я дещо занервував, адже у поясненні українського МЗС йшлося, що крім зазначених документів, прикордонникам потрібно чітко пояснити мету свого візиту. «А раптом мій втомлений мозок «видасть» щось непереконливе й мене розвернуть у зворотному напрямку?», – мерехтіло в моїй  голові. Мене хвилювало й те, що всі інші пасажири мого автобуса мали візи, а лише я виконував роль безвізового експериментатора.

Паспортний контроль на польському пропускному пункті. Фото: “Український інтерес”/Антон Владиславський

Підійшов до віконця, простягнув «закордонник». Працівник прикордонного контролю перевірив, чи справді то я зображений на фото, схвально кивнув головою та поклав мій документ на скан. Чую, він запитує щось польською, проте через вузеньке віконечко не можу розібрати, що саме. Прошу повторити, але безрезультатно – я знову не зміг зрозуміти, що він запитує, утім, з переляку схвально відповів: «Так». Він зробив паузу, а я затамував подих і приготувався до найгіршого. Проте, на мій подив,  прикордонник узяв штамп і на сторінці «Візи» поставив мені відмітку про в’їзд на територію Польщі. Було дивно,  що  не запитали ані зворотного квитка, ані бронювання готелю, ані підтвердження фінансової спроможності. Незвичне й те, що не перевіряли моїх речей – рюкзака і сумки з камерою. Передивилися лише великі валізи у багажному відділені, проте такої у мене не було.

Останні двері на шляху до Європи. Фото: “Український інтерес”/Антон Владиславський

Отже, я пройшов крізь останній «кордон» і опинився вже у Європейському Союзі. А переді мною  зникли всі перешкоди, натомість чекали  вулички та площі Варшави, фантастична братиславська кава та Віденська опера.

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]