13 жовтня минулого року під час святкування Дня захисника України в Могилеві-Подільському раптом ожив виставлений на постаменті посеред площі славетний радянський танк Т-34, що разом з легендарними “Катюшами” був у минулу війну справжнім кошмаром для нацистів. Місцеві майстри спромоглися, забравшись в грізну бойову машину минулого, полагодити й відновити її двигуна, і той, під час урочистостей неждано для багатьох присутніх запрацював. Сюрприз вдався на славу! Здалося, що ось-ось броньований боєць з’їде з постаменту і знову рине в бій.

Нічого дивного в тому, що по населених пунктах України ще зберігаються такі пам’ятники бойової слави земляків: крилаті винищувачі, гармати й, звісно, танки. Адже саме стрімкі танкові прориви в 1943-1944 роках ознаменували визволення нашої землі.

Однак для Могилева-Подільського танк на пам’ятнику особливий. Він нагадує наддністрянцям про земляка-могилівця, легендарного танкіста Другої світової Іона Лазаровича Дегена. Єврея. Юнака-романтика. Помічника коваля до війни. У 1941-му 16-річного добровольця винищувального батальйону, що складався з дев’яти- й десятикласників. Із червня 1944-го – командира танка, командира танкового взводу, командира танкової роти (T-34-85), гвардії лейтенанта 2-ї окремої гвардійської танкової бригади.

Іон Деген визнаний одним із радянських танкових асів: за відносно недовгий час участі в бойових діях танковим екіпажем під його командуванням знищено 12 німецьких танків (зокрема один „Тигр”, 8 „Пантер”) і 4 самохідних установки (серед яких „Фердинанд”), багато гармат, кулеметів, мінометів і живої сили противника. Переніс відважний танкіст-командир опіки й чотири поранення, в яких йому дісталися двадцять два осколки та кулі. Унаслідок останнього тяжкого поранення 21 січня 1945 отримав інвалідність.

Був двічі представлений до звання Героя Радянського Союзу.

Та не тільки до високих нагород представляли молодого безстрашного офіцера. На фронті він став поетом. Поетом справжнім, до болю проникливим. За вірш, який згодом інший знаменитий поет Євген Євтушенко назве однією з найстрашніших поезій про війну, контррозвідники Іона ледь не розстріляли. Мовляв, сіяв панічні настрої. Про що цей вірш, від якого й тепер стигне кров у жилах? Прочитаймо:

Мой товариш в смертельной агонии,
Не зови понапрасну друзей.
Дай-ка лучше согрею ладони я
Над дымящейся кровью твоей.
Ты не плачь, не стони, ты не маленький,
Ты не ранен, ты просто убит.
Дай на пам'ять сниму с тебя валенки.
Нам еще наступать предстоит.

Чи ж можна дивуватися після цього, що ТАКОМУ поету, не схожому на бравурних приштабних піїтів, та ще й єврею, не присвоїли звання Героя?

Після війни Іон Деген став знаменитим київським хірургом-ортопедом. Доктором медичних наук, автором першої в медицині докторської дисертації з магнітотерапії. Писав літературних творів багато, видавали мало. Може, ще й тому, що, розповідають, він відмовився лікувати першого секретаря ЦК партії Щербицького. Принципово.

У 1977 році Іон Деген емігрував до Ізраїлю, де ще понад 20 років практикував як лікар-ортопед. По ньому зосталася за межами України велика й поки що недосяжна для українців літературна спадщина, зокрема, пронизливі ностальгійні спогади про рідний Моглів-Подільський, місто над Дністром. До речі, спогади ті, передані Дегеном землякові, поетові та краєзнавцю Петрові Скоруку, написані українською.

Та повернімось до танка на постаменті на могилівському майдані. Легко уявити, що це бойова машина саме Іона Дегена. Бо він написав ще й такі безсмертні рядки:

Боюсь, хотя последовавшей боли
Я даже не почувствовал в пылу.
Боюсь атаки в городе и в поле,
Но более всего – сидеть в тылу.
По сердцу холод проползает скользкий,
И я постигнуть не могу того,
Что вступят танки в Могилев-Подольский,
А среди них не будет моего.

Іон Лазарович Деген помер три роки тому – 28 квітня 2017-го в ізраїльському місті Гіватаїм. Пом’янімо в цей день Героя-захисника рідної української землі.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram