Учора разом із дружиною цілий день працювали у дворі власного будинку: спочатку почистили плодові дерева, затим обробили їх “Брунькою” і нарешті помастили спеціальною білою фарбою стовбури. Втомилися, але весняне сонечко й охайний садок підняли настрій. Навіть не вірилося, що за тином – карантин і десь там, у лікарнях лежать хворі на коронавірус українці.

До сумної реальності повернув увечері телевізор: він сьогодні по всіх каналах лякає жителів міст і сіл, розповідаючи про нових заражених і хворих. Я розумію, що ця інформація повинна звучати. Але не в такій відчуженій формі приреченої людини. Українцям і так живеться сьогодні важко, а тут експерти різних мастей, політики, фахівці попереджають на безперервних ток-шоу, що попереду на нас чекає ще гірша ситуація. Причому, кожен намагається зробити вишукано фатально, називаючи високих чиновників бездарними керівниками, а всі їхні дії – непрофесійними та ледь не злочинними.

Ще раз хочу наголосити, що мені теж багато чого не подобається в рішеннях осіб, які відповідають за карантинізацію країни. Але, весь час лише критикуючи заради критики чиновників і вихлюпувати на голови переляканих співвітчизників негатив, ми не змобілізуємо населення країни на боротьбу зі смертельною недугою.

Один із телеглядачів, додзвонившись до порожньої студії, в якій декотрі учасники програми лише волали: “Шеф, всьо пропало!” дорікнув критиканам, що так коронавірус ми не поборемо. “Усі ми, – говорив чоловік, – добре знаємо і без вас, що в країні все погано. Але ви нічого не пропонуєте взамін. Через те багато українців самі починають мобілізуватися й організовувати різні акції порятунку: я, наприклад, не сподівався, що бізнесмени (не олігархи, а прості бізнесмени) підтримають мене у зборі коштів на закупівлю апаратів штучного вентилювання легенів, яких катастрофічно не вистачає в лікувальних закладах країни. За дві години зібрав 25 мільйонів гривень і кошти продовжують надходити…”

Звісно ж, про такі заходи повинна подбати держава. Але якщо вона така вже є у нас, як є, то ми (в якійсь мірі) мусимо взяти ініціативу на себе. Ми, маю на увазі, тих українців, які переживають за Батьківщину та намагаються підставити у важку для неї хвилину своє плече підтримки. Як, наприклад, у 2014 році, коли на війну на Донбас відправилися десятки тисяч патріотів України. А вже після того, як поборемо цю смертельну хворобу, будемо розбиратися, хто і що не зробив завчасно.

До чого я веду: на мою думку, годі вже переливати з пустого в порожнє на телевізійних екранах. Істерика в студіях – це шлях в нікуди. Я відпрацював на телебаченні свого часу 16 років і добре знаю, для чого й за чиїм наказом робляться такі істеричні передачі, які їхні автори та ведучі називають об’єктивними, сміливими, правдивими та різнодумковими. Якщо учасники ток-шоу не пропонують якесь конкретне вирішення питання, то краще такі передачі сьогодні не випускати взагалі. Не на часі! Бо суцільний негатив пригнічує людей, і вони відмовляються взагалі від будь-яких дій, спрямованих на досягнення певної мети.

До речі, оця безпросвітна (на думку деяких телевізійних “фахівців”) імла найбільш ранить людей поважного віку: моя 82-дворічна мама (дай їй, Боже, ще здоров’я та довгих літ) щоразу, коли почує по телевізору якусь “сенсаційну новину” (обов’язково негативного характеру), телефонує мені, переповідаючи з острахом її суть. Я завжди заспокоюю неньку й раджу поменше дивитися наші ток-шоу, а тим паче – російські, які особливо полюбляють нагнітати обстановку навколо України. “Подивися, – кажу, – краще якийсь хороший, добрий фільм, який викликає позитивні емоції”.

До речі, наше телебачення нині могло би теж цим зайнятися. Сільські люди собі знайдуть заняття вдома, а городяни, яким набридає ходити з кутка в куток по квартирі, дуже важко переносять неробство. А виходити на вулицю без нагальної потреби їм сьогодні не рекомендують медики. Тож хороший добрий фільм зігрів би душу багатьом людям. Особливо літнім.

Натомість українські телеканали крутять якщо не бойовики, то якусь мильну дурню із закрученими нереальними сюжетами. Або ж видають в етер програми кримінального спрямування з різними надзвичайними новинами. Складається тоді враження, що в Україні сьогодні додатком до коронавірусу відбуваються лише дорожно-транспортні пригоди зі смертельними наслідками, розбірки мажорів, убивства, зґвалтування та суїциди. Хоч бери та вмирай!

Я в таких випадках пропоную всім відмовитися від перегляду програм на нашому телебаченні на певний період. Поїдьте краще на дачу! Не на пікнік у парк, де збирається чимало людей, від контакту з якими можна заразитися, а саме на дачу! Природа й помірні фізичні навантаження підуть на користь. Або ж займіться своїми дітьми, онуками. Заберіть їх у бездушного мобільного телефону чи комп’ютера. Поспілкуйтеся, розкажіть їм щось цікаве зі свого життя. Це – зближує рідню, підіймає настрій.

І на останок. Мені дуже сподобалися слова Антона Чехова, який закликав “берегти в собі людину”. Ці слова, які пережили століття й живуть у кожному з нас, роблять людину кращою, сильнішою, людянішою. Тому іскорка доброти горить у нас, як би хто цього не визнавав. І в якийсь певний момент вона розгориться в яскраве полум’я. Збережіть у собі цей вогник, шановні українці, він зробить наше нелегке сьогоднішнє життя позитивнішим і утвердить у вірі, що переборемо ми оцю кляту хворобу!

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram