Видатний німецький композитор Йоганн Себастьян Бах народився 31 березня 1685 року. Для тих, хто вчився в музичній школі, він є, мабуть, найстаршим з усіх композиторів, яких випадала нагода пограти. Піаністи розпочинають свій шлях з “Маленьких прелюдій” та “Інвенцій”, скрипалі та віолончелісти грають його Партити, флейтисти – “Бадинерію” (відому як “Жарт”), а хорові колективи співають його численні кантати. Із композиторів старших за Баха ми можемо пригадати хіба А. Вівальді (1678), Ф. Куперена (1668) або українця М. Дилецького (1630), але все ж їх доробок далеко не настільки різножанровий і не настільки часто виконуваним, як доробок Баха.

Він народився у містечку Айзенах і був восьмою – наймолодшою дитиною скрипаля Йоганна Амвросія Баха. У віці 10 років хлопчик лишається сиротою, певний час жив у старшого брата, який працював органістом, а з 15-річного віку вже торує свій шлях самостійно, навчаючись у церковних школах для півчих.

У віці 20 років (1705 рік) Бах здійснив свою знамениту подорож – 400 кілометрів пішки з Арнштадту до Людека, щоб послухати видатного органіста Дитріха Букстегуде. Як підказує Ґугл, нині ця подорож зайняла би близько 5 годин на поїзді, проте у Баха разом із перебуванням в Любеку зайняла 2 місяці.

Роком раніше, в 1704 році, Бах пише “Капричіо на від’їзд коханого брата”. Брат Йогана Себастьсяна, Якоб, їхав до Швеції на службу у військовий оркестр до короля Карла XII, який саме в той час воював із московським царем Петром І. Імовірно, Йоганн Якоб Бах брав участь і в Полтавський битві, в якій король дістав поранення від одного з промосковськи налаштованих козаків, що і вирішило її печальну розв’язку – шведські війська відступили, а Україна на 280 наступних років була поневолена московітами.

Існує припущення, що Йоганн Якоб Бах міг мати контакти з українською старшиною, що з 1714 року разом з П. Орликом жила у Швеції на запрошення Карла XII, і від них почути українських пісень і передати їх брату – Йоганну Себастьяну. І хоча, документальних підтверджень для цього припущення не збереглося, не будемо його відкидати – у світлі “реформування змісту мистецької освіти” навіть гіпотетичні українські зв’язки Баха можуть стати корисним аргументом у спілкуванні з чиновниками.

З 1717-1723 року Бах живе в Кетені. Працює на посаді капельмейстера і директора камерної музики великого князя Ангальт-Кетенського. Саме в цей час композитор пише свій знаменитий “Добре темперований клавір” (“ДТК”). “ДТК” – це не тільки збірка геніальних поліфонічних творів. Це також пам’ятник мистецтву піару. Справа в тому, що на той час ідея рівномірної темперації клавішних інструментів сприймалася досить скептично, адже на відміну від натурального строю, поширеного на той час, рівномірно-темперований не забезпечує ідеального з акустичної точки зору звучання консонансів. Проблема натурального строю, однак, полягає в тому, що інструмент, настроєний добре для гри в одній тональності, звучатиме нестерпно паскудно – в іншій.

Тому рівномірно-темперований стрій – це свого роду компроміс заради збільшення можливостей. “ДТК” написаний в усіх 24 можливих тональностях і на практиці доводить, що переваги рівномірно-темперованого строю дають більше простору для творчості, ніж переваги натурального. І саме після публікації ДТК, рівномірно-темперований стрій поступово починають використовувати в усій Європі.

З 1723 року і до кінця життя Бах жив у Лейпцигу, де очолював хор Святого Фоми, один із найстаріших колективів Європи, що веде свою історію з 1212 року. Ця посада передбачала підготовку музики для чотирьох церков Лейпцигу, а також музичного супроводу для різних світських подій міста. В цей час Й. С. Бах написав найважливіші духовні твори – “Пасіони” (“Страсті”), кантати, ораторії, Месу.

Творчість Баха охоплює понад 1 000 творів. Це більше ніж у Й. Гайдна (близько 750 за каталогом Гобокена) чи В. А. Моцарта (близько 600). Більш плідних композиторів в історії музики знайти мабуть неможливо.

Проте Бах був плідним не тільки як композитор. Він також був плідним батьком – в нього було 20 дітей, 7 від його першої дружини, Марії Барбари Бах (вона ж була його троюрідною сестрою) і 13 – від другої дружини, Анни Магдалени Вільке. Щоправда виховати вдалося із 20 лише 9 – з них 4 доньки і 5 синів. Троє із семи дітей від першого шлюбу, а згодом 7 із 13 дітей від другого шлюбу померли в ранньому віці. 4 із 5 синів Баха стали згодом відомими композиторами – це Вільгельм Фрідеман Бах (1710-1784), Карл Філіпп Емануель Бах (1714-1788), Йоганн Крістіан Бах (1735-1782) та Йоганн Крістоф Фрідріх (1732-1795). Навряд чи ми знайдемо серед відомих композиторів інших батьків із такою насиченою і драматичною біографію.

Як і більшість німців того часу, Бах сповідував лютеранство. Цікаво відзначити, що лютерани від самого початку проводять богослужіння і виконують піснеспіви мовою, рідною парафіянам. Тобто, у випадку німців – німецькою. Такий підхід тривалий час відрізняв протестантські конфесії від католиків (які співали латинською), або московських православних (які співали церковно-слов’янською). Відповідно і більшість хорових творів Й. С. Баха (за винятком Меси) написані саме на німецькі тексти і тому добре зрозумілі пересічним німецьким слухачам.

Звичайно, для більшості українських слухачів, які німецькою вільно не володіють, зміст німецькомовних кантат, якщо вони виконуються мовою оригіналу, лишається важко доступним. Втім, були і приємні винятки, коли музиканти наважувались виконувати Баха в українських перекладах. Так, у 2004 році Страсті за Матвієм виконувались Київським симфонічним оркестром і хором під управлінням Роджера Макмерріна в українському перекладі Тетяни Островської. Це виконання транслював телеканал “Культура”, а унікальний запис можна переглянути на YouTube. Крім того, виконувалися публічно в українських перекладах М. Стріхи “Арія Курця” (“So oft ich meine Tobackspfeife”) та “Кавова кантата” (“Schweigt stille, plaudert nicht”) в рамках творчих проектів Наталії Свириденко. Сподіваємось, на цьому історія українських перекладів Й. С. Баха не закінчиться.

Іменем Баха названо чимало об’єктів, серед яких астероїд і… вулиця на околицях Сміли.