Артем Голуб
Журналіст "Українського інтересу"

Артем Голуб. Хто ж володарює над Чорним морем?

893
Хто ж володарює над Чорним морем? Фото: newsweek

Нещодавно в Одеський порт вперше у 2018-му році зайшов військовий корабель блоку НАТО, а саме американський есмінець USS Carney (DDG 64).

У 6-му флоті США стверджують, що есмінець Альянсу прибув у Чорне море для “гарантування безпеки на морі і зміцнення регіональної морської стабільності. А також для зміцнення комбінованої готовності і військово-морського потенціалу серед союзників і партнерів НАТО”.

Таким чином НАТО демонструє Росії свою присутність в акваторії Чорного моря. Москві ж залишається лише сидіти рівненько і скреготати зубами. Єдине, що є у РФ – це анексований Крим (недовго), що все-таки залишається важливим стратегічним пунктом у регіоні.

Чого взагалі хотів Путін, відібравши Крим? Що змусило лідера Росії піти на шалений ризик, санкції, неймовірні витрати, політичний скептицизм з боку інших держав? Нащо Москві засушливий півострів без значних промислових потужностей (у співвідношенні з апетитами РФ)?

Володі, звісно, “по барабану” захист інтересів пересічних жителів півострова, захищеність “общепонятного” чи подібні речі, в які вірять адепти “Рузкага мира”. Анексія мала показати, що “Расєя ещє магет”, також у планах було встановити контроль над Чорним морем та фактично “підставити ніж” у бік ЄС.

Росія отримала перспективний нафтогазовий басейн у Чорному та Азовському морях, які б у майбутньому дозволили б Україні, може і не повністю, але хоча б частково злізти з “газової голки”. Можливо, сама Росія видобуток у регіоні і не проводить у масштабному обсязі, але Україні доступ до своїх родовищ все одно закритий.

Зображення: euobserver

Також анексія, у разі реалізації проекту “Недоросія” (включно з Одесою), дозволила б Росії мати тепер повний доступ до Придністров’я. Таким чином у Москві сподівались позбутися залежності від України чи Молдови у питанні транспортування військ, техніки, товарів, будь-чого до псевдореспубліки. Росія через Крим, Придністров’я та Одесу стала б ще “ближчою” до Європи і мала під контролем усю північно-східну акваторію Чорного моря. Однак “губа тріснула”.

Росіяни таки отримали хоч щось, загарбання півострова забезпечило постійну дислокацію Чорноморського флоту у Севастополі. Тепер не треба питати дозволу і платити за дислокацію військ “хохлам”, які постійно чимось незадоволені та гонять від себе твоїх “корєшей”.

І ось 2018 рік, що Росія має? Депресивний регіон, який постійно потребує велетенських дотацій (близько 70% бюджету Севастополя приходить з Москви), доступу до Придністров’я нема, прибутку нема (крім ненадійних сезонних “туристичних бумів”) і найголовніше – контролю над Чорним морем також нема.

Зображення: Міністерство фінансів Росії

Маневри есмінця НАТО, лиш демонструють “імпотенцію” РФ на морі, більше того він швартується в Одесі, що свідчить про дружні стосунки Альянсу та України.

Москва ніколи не утворить свою гегемонію на Чорному морі, навіть стратегічне положення Криму не допоможе. Так, флот РФ у регіоні дійсно досить потужний, українська “москітна армада” ніяк не зможе з ним тягатися. ВМС Росії останнім часом тільки і займається модернізацією, ремонтом та збільшенням своїх сил.

Однак навіть попри це, треба розуміти, що не завжди такий страшний звір, як його малюють. Я знайшов відео з параду до Дня флоту РФ у Криму, запис старенький, але знятий вже після анексії і дає якесь розуміння стану речей:

Вихід до Чорного моря мають три країни Північноатлантичного договору (Румунія, Болгарія та Туреччина) та дві держави – фактично союзники Альянсу – Грузія та Україна. Кожна з цих держав також не забуває нарощувати та модернізовувати свої морські сили, особливо після подій 2014 року.

Військово-морські бази та підконтрольні води у Чорному морі держав НАТО, України, Грузії та Російської Федерації. Зображення: liveuamap

Флоти Болгарії та Румунії, хоч і є значною силою (які однозначно потужніші від ВМС України) все одно поодинці не дотягнуть до міці РФ. Єдиним гідним суперником Росії на Чорному морі є турецький флот. Та навіть у випадку прямої агресії Туреччина завжди може очікувати на підтримку з боку держав НАТО, а об’єднані сили Альянсу це вже значний суперник.

Крім того, турки, посилаючись на Конвенцію Монтре, можуть у будь-який момент перекрити прохід через Босфорську протоку. Флот РФ більше не зможе потрапити до Середземного регіону. І тоді “бувай” морська підтримка режиму Башара Асада у Сирії чи ще яка-небудь спецоперація біля інших берегів для “забезпечення миру”.

Водночас через цю ж Конвенцію нечорноморські держави блоку НАТО не можуть оперативно та у достатній кількості перекинути сюди свою підтримку.

Однак не треба забувати про військові авіабази блоку у Європі, які здатні швидко прибути куди знадобиться. Оновні ВПС Альянсу сконцентровані біля Балтійського моря, а серед чорноморських держав вони присутні у місті Фетешть (Угорщина) та на турецькій авіабазі Інджирлик.

Американські ВМС, як це сталось нещодавно, час від часу заходять до регіону, нагадують Росії, що вона тут далеко не головна. Кожен такий маневр країн Північноатлантичного блоку – це позитивний сигнал для України. Нам залишається лише і далі розбудовуватись як морська держава і у цьому Україні раді допомогти, згадайте хоч масштабні військові навчання Sea Breeze-2017.

Тому, хоч Крим і тимчасово знаходиться у лапах Кремля, той від цього нічого на морі не виграє. Хай Москва і далі розсилає дотації та годує населення байками про перевагу та “єдінавластиє” своїх ВМС у Чорному морі.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.