Архип Михайлович Люлька з’явився на світ 23 березня 1908 року в селі Саварка (нині Богулсавського району Київської області) в багатодітній селянській родині. Батько, ветеран російсько-японської війни 1904-1905 років, після повернення з Далекого Сходу одружився з удовою Олександрою Бебешко, в якої вже було п’ятеро дітей. У новому шлюбі народилися ще троє (за іншими даними – четверо дітей), і Архип був наймолодшим серед них.

Хлопець рано залишився сиротою. Коли йому було сім років, померла мати, а через десять літ внаслідок нещасного випадку загинув батько. Освіту Архип отримував у сільській семирічній школі, де протягом певного часу директором був математик Михайло Кравчук – надалі вчений світового рівня, репресований у сталінські часи. Від самого початку в хлопця склалися приязні стосунки зі своїм вчителем. Після білоцерківського ремісничого технікуму він вступив на механічний факультет Київського політехнічного інституту, де продовжив навчання у Кравчука й деякий час через матеріяльну скруту навіть жив на його квартирі. У 1930 році одружився зі своєю односелицею Галиною Процак, яка тоді теж навчалася в Києві, у сільськогосподарському інституті. У шлюбі народилися сини В’ячеслав і Володимир, донька Лариса.

Після успішного завершення КПІ Архипа направили до аспірантури Харківського науково-дослідного інституту промислової енергетики. Далі він почав викладати на катедрі авіаційних двигунів у новоствореному Харківському авіаційному інституті (нині – Національний аерокосмічний університет імені М. Є. Жуковського “Харківський авіаційний інститут”). Саме там він ще у 1937 році запропонував замість поршневих двигунів, які дозволяли літакам розвивати швидкість щонайбільше 500-600 км/год, розробити турбокомпресорний повітряно-реактивний двигун. Проєкт отримав назву РТД-1. Він був розрахований на швидкість до 900 км/год. Але в Харківському авіаційному інституті його заблокували. Новий двигун потребував жароміцних сплавів, нового палива та нетрадиційних способів його спалювання, нової конструкції компресорів і турбін. Тому Люлька перевівся до конструкторського бюро при Кіровському заводі в Ленінграді, де зумів утілити свій проєкт.

Тим часом у 1938-му Михайла Кравчука заарештували за сфабрикованим звинуваченням у “буржуазному націоналізмі” та “шпигунстві”. У 1942-му він помер поблизу Магадана. Родину репресованого академіка позбавили житла як родичів “ворога народу”. Архип Люлька в цей тяжкий час підтримував їх матеріяльно, рятуючи від голоду.

У роки німецько-радянської війни роботи над турбореактивним двигуном на деякий час було призупинено. Пріоритетним вважалося масове й швидке виробництво поршневих двигунів. До випробувань справа дійшла тільки на початку 1945-го, коли Німеччина та Велика Британія вже масово застосовували бойову реактивну авіацію, а Радянський Союз суттєво відстав за цим напрямком, не маючи на фронті жодного реактивного літака.

30 березня 1946 року вийшов наказ про заснування двигунобудівного конструкторського бюро № 165 під керівництвом Архипа Люльки. Розроблені ним двигуни пішли в серійне виробництво під назвою АЛ – “Архип Люлька”. Вони встановлювалися на літаки конструкції Павла Сухого, Сергія Ільюшина, Андрія Туполева, Георгія Берієва. 12 липня 1957 року “за видатні заслуги в галузі створення нових зразків авіаційної техніки” Архипові Люльці було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, а наступного року – присуджено вчений ступінь доктора технічних наук.

Вершиною конструкторської діяльності Архипа Люльки став високотемпературний турбореактивний двигун із форсажними камерами АЛ-31Ф. Він встановлений на винищувачах четвертого покоління Су-27, які й нині перебувають на озброєнні Повітряних сил України.

Хоча Архип Люлька мешкав у Москві й був представником найвищих прошарків “технічної інтелігенції” СРСР, він завжди дбайливо підтримував зв’язки з Україною. На його робочому столі можна було знайти передплачену українську пресу, на стіні кабінету висіли портрети Тараса Шевченка й Михайла Кравчука, сам Люлька часто спілкувався українською мовою з візитерами. У вільний від роботи час відпочивав у санаторії в Пущі-Водиці. Навідувався і до рідного села Саварка, де посприяв будівництву нової школи, автомобільної дороги до районного центру та домігся підвищення пенсій своїм односельцям. Уболівав за київське “Динамо”, яке в 1960-1980-х було найсильнішим футбольним клубом Радянського Союзу.

Архип Михайлович завжди залишався простою і доступною у спілкуванні людиною. Журналіст Микола Сорока згадував про нього:

“Людина-глиба! Він незмінно палив цигарки “Памір” і міцні цигарки “Біломорканал”. Умів і полюбляв жартувати. До речі, ювілей Архип Михайлович відзначав не в ресторані, а вдома. На столі серед різних страв – коньяки, вина. А він каже дружині: “Галя, принеси моєї”. Вона подивилася здивовано на нього, потім на мене і каже: “Ну що ти там вигадуєш? Тут кореспонденти з Києва, напишуть – люди будуть сміятися”. І за хвилину на столі з’явилася пляшка із самогоном із рідного села, закоркована кукурудзяним качаном, поруч лежало нарізане сало”.

Архип Люлька пішов із життя 1 червня 1984 року від раку легенів. Поховали його на Новодівочому цвинтарі в Москві. На території КПІ та в рідній Саварці йому встановлено пам’ятники.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram