З-поміж видатних майстрів, які творили архітектурне обличчя Києва та інших міст України на зламі XIX–XX століть, особливе місце посідають батько й син Ніколаєви. Про батька – Володимира Ніколаєва – заведено казати, що коли ви йдете старою київською вулицею і на ній немає жодного будинку, зведеного цим архітектором – то це не київська вулиця. Син гідно продовжив справу батька та примножив славу Києва, як одного з найкрасивіших міст України.

Іполит Володимирович Ніколаєв з’явився на світ рівно 150 років тому – 23 травня 1870 року в столиці Російської імперії Санкт-Петербурзі, де його батько завершував навчання в академії мистецтв. Через два роки Володимир Ніколаєв переїхав до Києва та забрав із собою родину. Тут він отримав впливову посаду міського, а потім єпархіального архітектора, що давало змогу реалізовувати свої проєкти й мати стабільний прибуток.

Зрозуміло, що й Іполит отримав художню освіту. Спочатку він закінчив Київське реальне училище, а далі, за прикладом батька, поїхав до Санкт-Петербурга та вступив до Імператорської академії мистецтв. Наприкінці 1892 року Іполит Ніколаєв випустився з академії зі званням класного художника 2-го ступеня, лавреата малої та великої срібних медалей, представивши екзаменаційній комісії проєкт готелю. Після цього він повернувся до Києва і, маючи протекцію впливового батька, влаштувався міським архітектором.

Водночас, Іполит активно займався викладацькою діяльністю: спочатку в художньому училищі (яке розташовувалося поблизу Львівської площі на вулиці Бульварно-Кудрявській, 2), потім у жіночій Фундуклеївській гімназії. А на початку XX століття отримав запрошення від керівництва Київського політехнічного інституту, в стінах якого аж до революції читав студентам курси архітектурного креслення та проєктування.

Іполит Ніколаєв також брав участь у громадському житті Києва, був учасником комісії “Про красу міста”. Займався назрілим питанням упорядкування правил будівництва у Києві – адже в місті вже сталося кілька катастроф, зумовлених недобросовісним виконанням будівельних робіт. Напередодні Першої світової війни підготував “Збірник будівельних постанов для міста Києва”.

Іполит Ніколаєв працював практично в усіх популярних на той час архітектурних напрямках – неовізантійському, неоготичному, неороманському, неоренесансному, неомусульманському, а також, звісно, у стилі модерн. Першою спорудою в Києві – і водночас, єдиною сакральною православною будівлею в кар’єрі Іполита – стала Покровська церква на Солом’янці (сучасна адреса – вулиця Патріарха Мстислава Скрипника, 20/1). Меценатами будівництва виступили Олександр Терещенко та Михайло Дегтерьов. Храм зроблений у неоросійському стилі, в його рисах впізнається наслідування архітектурного почерку батька – Володимира Ніколаєва. Покровська церква на Солом’янці відома тим, що з 1905 до 1919 року її настоятелем був Василь Липківський – майбутній митрополит УАПЦ, репресований і розстріляний більшовиками 1937 року.

Більшість споруд Іполита Ніколаєва мали світське призначення. Він керував приватною забудовою деяких районів Києва, звів кілька модернових прибуткових будинків, які й нині можна побачити на вулицях Богдана Хмельницького, Десятинній, Великій Житомирській, Великій Васильківській, Нижній Вал, Костянтинівській, Ярославській. Найвідомішою спорудою, у створенні якої він брав участь, став перший в історії Києва й усієї України хмародряп – так званий хмарочос Гінзбурга, оскільки його власником був заможний купець 1-ї гільдії Лев Гінзбург. Будинок розташовувався по вулиці Інститутській на місці теперішнього готелю “Україна”, мав 94 елітні квартири (в декотрих було 11 кімнат), 12 поверхів і загальну висоту майже 68 метрів. До наших днів він не зберігся, оскільки був висаджений у повітрі енкаведистами разом із цілими кварталами Хрещатика 24 вересня 1941 року, коли до Києва вступили німецькі війська.

Серед громадських споруд, спроєктованих Іполитом Ніколаєвим, були кілька початкових училищ, будівлі поліцейських дільниць, санітарних станцій, митниць, кінотеатрів. Найвідоміші з них, які донині використовуються за початковим призначенням – корпуси Олександрівської міської лікарні на вулиці Шовковичній.

Також він виконав архітектурну частину двох пам’ятників – Олександру ІІ на Царській (Европейській) площі та Петрові Столипіну на Думській площі (Майдан Незалежності). Обидва монументи простояли недовго: Столипіна повалили на самому початку революції в 1917-му, а Олександра ІІ – у 1919-му.

Іполит Ніколаєв був одружений із датчанкою Ельзою Генріксен. Коли 1917 року вибухнула революція, він переїхав до дружини в Данію. Батько помер ще у 1911-му, тож у Києві Іполита вже нічого не тримало. Про його життя у Данії практично не збереглося інформації. Відомо хіба, що він там володів фотоательє. До сьогодні не встановлена навіть дата смерті Іполита Ніколаєва – останні свідчення про нього сягають кінця 1937 року.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram