Анжеліка Ніконенко. Мовою мережі: як “норм”, а як ні?

Ми отримуємо людей, які поза мережею пишуть:
Ми отримуємо людей, які поза мережею пишуть: "нАрмально", "хочИш", "робиЦя". Фото: Shutterstock

Ми – це не тільки те, що ми їмо та з ким спілкуємося. Ми – це ще й те, що і як ми пишемо.

Нині саме з “писаниною” суспільство зустрічається найчастіше. Адже ні для кого не секрет, що листування в сучасному світі стрімко витісняє усне мовлення.

Сьогодні паперові листи замінюються електронними “меседжами”. За день майже кожна людина пише хоча б одне Інтернет-повідомлення. Це зручно.
Однак мало хто замислюється над тим, як він пише. “Я пишу в Інтернеті так, як мені хочеться. Це ж не диктант чи твір для шкільної вчительки, за який мені поставлять оцінку”, – вважає більшість.

Саме завдяки таким думкам ми й отримуємо людей, які поза мережею пишуть: “нАрмально”, “хочИш”, “робиЦя” та багато іншого. Більше того, хибність написання вони можуть навіть і не помітити, хоча взагалі знають, як правильно. Чому так відбувається? Усе надзвичайно просто. Люди виробляють у себе звичку писати неправильно. І як би сильно вони не доводили, що в мережі вони пишуть по-одному, а в документах по-іншому – повторююсь, помилку вони зазвичай не помічають.

Доведено, що звичка формується за 21 день. Тобто, щоб рука автоматично писала слово “хочИш” саме через “И” – достатньо всього лише три тижні кожного дня писати своєму другу чи подрузі СМС з текстом: “Що хочИш робити після обіду?” Вам здається це неможливо? А ви спробуйте написати на листочку, наприклад, слово “будИш” 21 раз, а потім 1 раз написати “будЕш”. Зазвичай, на 22 раз ваш мозок починає сприймати правильний варіант неправильним. Так це відбувається з простими словами. А що тут казати вже про складніші, правильне написання яких і без того постійно вимагає вас замислитися?

Хочеться, щоб люди завжди контролювали себе під час письма та не припиняли розвивати свою грамотність.

Ще одним цікавим явищем інтернет-листування є скорочення слів і фраз. “З ДН” замість “з днем народження”, “дяк” замість “дякую” та “норм” замість “нормально”. Усі розуміють, що це так званий “сленг”, який має повне право існувати. Так само всім відомо, що у важливих документах так теж не напишуть. Але! Дуже часто сьогодні можна почути, як молодь спілкується так і в усній формі. Якщо використання цих скорочень у “переписці” ще можна пояснити обмеженою кількістю символів у повідомленні (що нині зустрічається дуже рідко), то в усному мовленні – не можу обґрунтувати це ніяк. Сумніваюсь, що у світі існують люди з обмеженою кількістю слів для розмови. Невже ж українську мову так довго “виборювали” наші пращури, щоб ми її зараз скорочували?

Не можу не згадати й про те, як і про що деякі пишуть свої блоги, записи на стіні або ж просто підписи під фото. Перш за все хочеться, щоб люди зрозуміли – якщо смс-повідомлення прочитає лише адресат, то запис на стіні є зазвичай доступним усім користувачам Інтернету. Уявіть, що написаний вами “монолог про життя” прочитає ваш роботодавець. Добре, якщо він у вас розуміючий та “в тренді”, а якщо ні?

Тим, для кого думка керівництва не є важливою, я б рекомендувала уявляти, що ваш коментар під фото колись випадково може прочитати ваша дитина. Інтернет – безмежна павутина, тому враховувати необхідно все.

Наостанок хочеться нагадати – те, як і про що ви пишете складає про вас думку у всіх, хто це прочитав. Таким “читачем” у мережі може стати будь-хто. Однак лише за вами вибір: висвітлювати себе освіченою людиною за будь-яких обставин або ж залишити “правильність” шкільним вчителям.