Це була людина багатьох обдарувань і наполегливої праці. Український географ, історик, статистик, педагог, діяч на ниві громадсько-культурної роботи. Проживши довге життя, він застав різні політичні режими, але зумів знайти своє місце при кожному з них і навіть щасливо уникнути репресій в сталінські часи. Як написав Микола Чабан, дослідник життя та діяльності Антіна Синявського: “Він міг би сказати про себе словами Григорія Сковороди: “Світ ловив мене, але не спіймав”.

Антін Синявський народився 12 липня 1866 року на Фастівщині або Білоцерківщині (частина джерел подають як місце народження села Веприк або Скригалівка, нині Фастівського району Київської області). Походив із родини священника, де протягом багатьох поколінь люди присвячували себе служінню Богу. Тому в радянські часи Синявський, вимушений приховувати своє походження, писав, що народився у вчительській родині.

Освіту Антін здобув у престижній 1-й Київській чоловічій гімназії та на історико-філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира (нині університет Тараса Шевченка). Ровесник Михайла Грушевського, він застав розквіт історичної школи професора Антоновича на факультеті і, як і майбутній голова Української Центральної Ради, став учнем Володимира Боніфатійовича. Під керівництвом поважного вченого 1888 року Антін захистив кандидатське дослідження на тему “Древлянська земля. Історико-географічний нарис”.

Але, на відміну від свого колеги й товариша Михайла Грушевського, шлях Синявського у велику науку починався вкрай непросто. За причетність до революційного гуртка, що сповідував народницькі ідеї Михайла Драгоманова, його було заарештовано, а після закінчення університетського курсу заслано на північ, аж до Шенкурська, що майже в 400 км від Архангельська. Тільки заступництво Антоновича й інших професорів дозволило повернутися в Україну. На деякий час Синявський оселився в Одесі, де займався викладацтвом і навіть став приват-доцентом місцевого університету. Але й там він не полишав проукраїнської діяльності, оскільки активно співпрацював із Одеською громадою, пересилав свої статті до легальних українських видань у підавстрійській Галичині, а на початку XX століття вступив до лав радикально-демократичної партії. Одного разу така активність коштувала йому чергового обмеження свободи – заслання на рік до Томська.

Перші два десятиліття у житті Антіна Синявського – катеринославський період. У цьому місті (нині – Дніпро) він працював директором комерційної школи, потім доцентом і професором новоствореного Гірничого інституту (нині це Національний технічний університет “Дніпровська політехніка”). Став одним із ініціаторів археологічних досліджень Подніпров’я, редагував “Літописи Катеринославської вченої архівної комісії”. Саме Синявський поставив питання про охорону могили легендарного кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка.

Із 1917-го Антін Синявський – член Української партії соціалістів-федералістів, активний діяч української визвольного руху в Катеринославі, гласний нової демократичної міської думи. Сприяв українізації освіти у місті, а наприкінці року переїхав до Києва, де став працювати при міністерстві освіти УНР. Влітку 1918 року, за Гетьманату Павла Скоропадського, Синявський очолив департамент середніх шкіл.

На початку 1919 року через наступ більшовицьких військ на Київ Антін Синявський виїхав із міста й, як і частина його колег, осів у Кам’янці-Подільському, де нещодавно було засновано університет. Однак від подальшого виїзду на еміграцію він відмовився, навпаки – повернувся до Києва, де став співробітником ВУАН. У 1920-х роках більшість наукових праць Антіна Синявського були присвячені проблемам географії та економіки, а також вивченню територій Подніпров’я, що мали бути затоплені під час будівництва гігантських водосховищ. З-під його пера вийшли “Дослідження території Дніпрельстану”, “Методологія економгеографії”, “Економічний ландшафт і економічний район” та інші роботи. Крім того, вчений керував київським відділенням Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства та предметно досліджував питання торговельних зв’язків між Україною та країнами Сходу – зокрема, Єгиптом.

На початку 1930-х почалися репресії проти української науки й культури. Розуміючи, до чого йдеться, Синявський полишив Україну та подався у своєрідні “мандри”. Він ніде надовго не затримувався по роботі, об’їздивши весь Радянський Союз. Побував на Далекому Сході, у Владивостоку, потім у Сталінграді (нині Волгоград), на Півнінчому Кавказі, у Нальчику, Краснодарі, Ростові-на-Дону. Всюди займався викладацькою діяльністю, в міру можливостей – науковою. “Світ”, а точніше, сталінські посіпаки, його справді не спіймали. Врешті-решт уже в поважному віці вчений оселився в Сімферополі, де й застала його смерть – 2 лютого 1951 року. Його тлінки через 36 років були перепоховані онуком у Києві, на Лісовому кладовищі.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram