2 листопада 1878 року народився видатний український художник Манастирський Антін Іванович. Ще за життя він говорив: “Я мріяв, щоб думи мої, які я втілював у своїх картинах, були близькі та зрозумілі народові”. І це бажання справдилися. Його роботи прості й, водночас, глибокі. Картини спонукають замислитися над нелегкою долею трударів, і дозволяють зануритися в чарівні світи пейзажів.

Дитинство майбутнього митця минало в мальовничому селі Завалів (нині Тернопільщина). Барвисті краєвиди з усіх боків обступали хатину. Старезні ліси, заквітчані луки – все це закарбувалося в дитячій пам’яті Антіна. У майбутньому він переллє їх фарбами на полотна своїх робіт. А ще хлопчина дуже любив бувати в поштовій конторі – там працював його батько, увагу малого приваблювали яскраві поштові марки, журнали й листівки. Так у малого поступово проявився інтерес до мистецтва.

Але безтурботне дитинство затьмарило страшне горе – помер батько. Із його смертю сім’я залишилася без коштів. Щоб вижити, мати продала все збіжжя й переїхала з дітьми, а їх було троє, до Станіславова (нині Івано-Франківськ).

По закінченню “народної школи” Антін вступив до реального училища. Водночас, щоб допомогти родині фінансово – влаштувався в майстерню літографії. Саме там хлопець спробував себе в малярстві. Копіюючи картини видатних митців, твердо вирішив стати художником.

У 1895-му Манастирські перебралися до Львова й тут 17-літній юнак вступив до артистично-промислової школи в клас живопису. Під пильним наглядом висококваліфікованих фахівців швидко опанував основи, і вже на другому курсі його роботи помітило керівництво школи.

У той період Антін долучився до “Товариства для розвою руської штуки” (якщо говорити сучасною мовою – Товариство розвитку українського мистецтва), де проявив себе як перспективний художник. Тут він знайшов свій напрямок у живописі й залишився вірним йому на все життя. З часом лише вдосконалюючись та розкриваючи нові грані своїх можливостей.

У 22 роки Манастирський вперше експонувався на художній виставці. Представлені роботи – карпатські пейзажі. У майбутньому в його картинах з’явиться головний герой, який буде присутнім майже на всіх полотнах – бідний український селянин.

І хоча перші роботи отримали схвальні відгуки, сам художник оцінював їх із суворою прискіпливістю.

У 1900-му Антін поїхав вдосконалювати свою майстерність до Кракова й вступив до Академії красних мистецтв. Коштів не було, майже постійно голодував, та безгрошів’я не змогло затьмарити настрій життєрадісного художника. Він відвідує виставки й заняття, багато часу проводить у музеях, читає чимало української літератури.

За п’ять років Антін повернувся до Львова й одразу ж поринув у мистецьке життя. На виставці митців Західної і Наддніпрянської України експонував свої пейзажі. Із того періоду саме цей жанр посів провідне місце в картинах художника. Щороку їздив карпатськими селами, надихаючись на нові роботи.

Ще один герой його картин – козаки – відважні воїни, які ціною своїх життів захищали незалежність України. Саме їхні славетні подвиги наснажували митця творити картини, що стали безсмертними творами Манастирського. Також він неодноразово звертався до образів людей тяжкої праці, селян-бідняків, літніх людей, жебраків із торбою за плечима.

До початку Першої світової Антін ілюстрував дитячі книжки. У 1920-му львівське видавництво замовило художнику проілюструвати Біблію. Вибір видавництва був не випадковим, адже окрім малярства Манастирський зарекомендував себе як майстер монументальної пластики, розписував церкви й іконостаси, писав ікони. Оздоблена художником Біблія побачила світ у 1926-му. До неї майстер створив понад 50 малюнків й оформив обкладинку.

У 1940 році, після радянської анексії західноукраїнських земель, Антін Іванович став членом Спілки художників України. Його роботи експонувалися, окрім Львова, у Харкові, Києві й Москві. З приходом нацистського режиму під час Другої світової багато робіт Манастирського було безповоротно втрачено.

У повоєнні роки до художника прийшло всенародне визнання. Його картини побували на виставках у Ризі, Таллінні, Вільнюсі, Кракові, Варшаві тощо.

У 1952-му у Львові картинна галерея організувала персональну експозицію Манастирського. Тут були представлені понад 100 робіт художника. А вже за рік йому присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, у 1957-му – народного художника України.

У той період радянські мистецтвознавці писали: “Коли заходить мова про кращих митців нашого міста, одним із перших неодмінно називають ім’я Антіна Івановича Манастирського. У ті тяжкі часи, коли західно-українські землі перебували під гнітом іноземних окупантів – австро-угорських баронів та польських панів, коли переслідувався кожний прояв передової демократичної української культури, художник боровся за збереження реалістичної спадщини українського мистецтва, за його демократизм і народність”.

Помер Антін Манастирський 15 травня 1969 року. Поховали художника на Личаківському цвинтарі в родинному склепі. Наразі його роботи зберігаються в музеях Львова, Києва, Полтави, Дніпра, Миколаєва та в приватних колекціях.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram