Андрій Сова – популярний український актор комедії. Його екранні герої – люди веселі, дотепні, часом трохи дивакуваті, але завжди чарівні. Найулюбленіше заняття артиста – смішити та розважати людей. Коли він читав гуморески – зал вибухав сміхом та оплесками. Саме це було найвищим визнанням для гумориста.

Андрій Корнійович народився 30 грудня 1912 року в Одесі в кварталі знаменитої Молдаванки. Як тільки хлопчина підріс, його віддали до дитячого садочку, де він навчився читати, декламувати вірші й малювати. За таке навчання батькам доводилося чимало платити. Але Одесу почало лихоманити, звідусіль було тільки й чутно – фронт, білі, червоні, Антанта. Черги до продуктових магазинів щодня зростали, до південного міста прийшов голод і холод. Навчання довелося перервати й сімейство Сов переїхало до родичів на Полтавщину.

У селі Андрій Сова закінчив два класи, згодом родина знову повернулася до Одеси. Але місто стало непривітним і чужим. Дому, де мешкали раніше, не було, дід помер. Помешкання довелося винаймати, батькові вдалося влаштуватися до місцевого телеграфу, що трохи покращило матеріяльне становище сім’ї.

Сина батьки віддали до школи імені Івана Франка, де діяли гуртки – спортивний, музичний, танцювальний та драматичний. Кожен урок закінчувався піснею про Шевченка. Тут хлопець вперше вийшов на театральні підмостки в спектаклі “Робін Гуд”.

По завершенню школи Андрій вступив до морського училища, закінчивши яке працював мотористом на торговому судні “Цюрупа”. Географія його морської подорожі пролягла до Італії, Іспанії, Греції, Єгипту, Франції. У вільний час Сова розважав команду анекдотами та “гострими” одеськими байками.

У 1930-х роках Андрій вирішив спробувати себе в акторській майстерності й закінчив Одеське театральне училище. Починаючи з 1940-х, актор знявся в 45 картинах. Партнерами у фільмах були М. Бернес, А. Бучма, І. Переверзев, Б. Андрєєв, В. Меркурьєв, Л. Сухаревська, Є. Самойлов, Н. Румянцева, Є. Копелян.

У 1951 році Сову прийняли до Київської обласної філармонії. Згодом при окружному Будинку офіцерів створили театр і запропонували Сові спробувати свої сили в новому колективі. Молодий актор відразу ж став душею новоствореної трупи.

У цьому колективі Андрій Сова познайомився з акторкою Галиною Жировою. Якось після спектаклю вона підійшла до чоловіка й сказала: “Ви дуже сподобалися моїй мамі в ролі акомпаніатора: всього лише кілька слів, одна фраза, а як добре зіграно”. Це поклало початок романтичним відносинам.

Згодом вже й мама дівчини придивлялася до майбутнього зятя: “Так як ваше прізвище? Сова, кажете? Ти, Галочка, не бери таке прізвище, аж надто слух ріже”. Тим часом Сова не розгубився і пішов в наступ на майбутню тещу: “Ну, а як ваша дівоче прізвище?”. Мати трохи помовчавши відповіла: “Комар!” Всі аж покотилися від сміху. Невдовзі пара одружилася.

Сова став одним із перших на українській сцені розповідати гуморески, тим самим віднайшовши своє покликання. Він майстерно перевтілювався у своїх героїв, які зійшли із творів Остапа Вишні, Степана Олійника, Володимира Івановича, Павла Глазового, Олександра Ковіньки, Євгенія Кравченка та інших. У його виконанні талановито звучали також поетичні та прозові твори Тараса Шевченка, Олександра Пушкіна, Олександра Довженка, Володимира Сосюри.

1960-1980 роки стали вершиною слави Сови. Його виступи збирали біля екранів чорно-білих телевізорів родини, подекуди навіть цілі колективи. Сам гуморист визначав свій естрадний жанр як “забіг на коротку гумористичну дистанцію”. А читав він зі сцени понад тридцять років, взявши участь в понад восьми тисячах концертів. Шалена популярність Сови просунула його до рангу так званих офіційних естрадних артистів України. Це дозволило артистові виступати сольно. З концертами він об’їздив весь Радянський Союз, а також Польщу, Німеччину, Францію, Канаду.

30 жовтня 1965 року земляки запросили Андрія Корнійовича на святкування знаменної події – присвоєння Одесі звання “міста-героя”. Серед гостей були відомі у всьому світі уродженці південного міста – Леонід Утьосов і Еміль Гілельс. За тиждень Сова став народним артистом УРСР.

Багато радісного і багато світлого було в долі видатного майстра – улюбленець публіки, блискучий читець. Але хвороба звалила гумориста у розквіті сил та популярності. Ні лікарі, ні народні цілителі не могли поставити діагноз та призначити правильне лікування.

А все сталося раптово. Гуляючи містом з собакою, Сова побачив на снігу пожовклий лист, нахилився підняти його, аж в очах потемніло, в хребті щось хруснуло і біль пронизав усе тіло. Відтоді чоловік ходив лише на милицях. Гастрольний тур довелося скорочувати, артистові було важко пересуватися.

Сову на сцену під руки виводили колеги до початку концерту і він сідав за столик. Коли черга виступати доходила до Андрія, вставав, спирався на стіл руками й читав, перемагаючи дикий біль в спині та ногах. Глядачі в залі сміялися до сліз. І нікому не спадало на думку, що улюблений артист, розважаючи публіку веселощами й оптимізмом, ледь стояв на ногах, а зробити крок уже не міг.

16 років Сова провів в інвалідному візку. Але до останнього намагався не показувати свою неміч, навіть рідним. За два тижні до його смерти прийшла в гості донька і принесла улюблене біле сухе вино. Андрій Корнійович взявся відкривати пляшку: “Я – чоловік! Відкрию!”. Приклавши останні сили, він впорався з корком і був дуже радий, що зміг це зробити.

Народного артиста України Андрія Сови не стало 11 грудня 1994 року. Похорон відбувся на Байковому кладовищі 13 грудня, у день його ангела – апостола Андрія Первозванного.

Євграф Крутень – славетний ас Першої світової війни

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram