Андрій Бондаренко
Композитор, піаніст, громадський діяч

Андрій Бондаренко. Уроки музики українською? Легко!

Андрій Бондаренко. Уроки музики українською? Легко! Фото: vm.ru

1 лютого 2018 Міністр освіти Лілія Гриневич оприлюднила лист до закладів освіти усіх рівнів, в якому звернула увагу на те, що уроки та інші навчально-виховні заходи в закладах освіти мають відбуватися українською мовою.

Мою увагу, як музиканта, привертає перш за все ситуація у сфері мистецької освіти, і насамперед – в музичних школах,  яких по всій Україні нараховується близько тисячі. Отже, чи виконується українське законодавство в частині мови в тих школах і чи повинно виконуватися?

Міфи

Спершу розглянемо кілька міфів, які поширюють деякі недостатньо освічені викладачі музичних шкіл.

  • Міф перший: музичні школи – не є освітніми закладами, тож на них закон не поширюється.

Насправді це не так. Згідно “Закону про освіту” всі мистецькі школи (музичні, хореографічні, художні, школи мистецтв і т.п.)  є закладами спеціалізованої мистецької освіти  (стаття 21), а чинне на сьогодні положення про Початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад (школу естетичного виховання) зазначає, що “Мова навчання у закладі визначається Конституцією України і відповідним Законом України”. Отже українське законодавство в частині мови виконуватися у музичних школах повинно.

  • Міф другий: в музичних школах спілкуються переважно музичними термінами італійського походження.

Насправді це не так. Будь-який урок, груповий чи індивідуальний, передбачає дуже різнобічне спілкування. По-перше – нікуди від цього не дітися – це розмови організаційні, про те що діти повинні бути старанними, не пропускати занять, слухати вчителів, рости освіченими – не без того. Ці розмови італійських термінів аж ніяк не включають. По-друге це розмови про біографії композиторів, епоху і жанри в яких вони творили, риси стилю, особливості гармонії і музичної форми, численні образні асоціації – все це оповідається без залучення італійських термінів. І лише по-третє – це безпосередньо вказівки на те, як учень має заграти чи  заспівати той чи інший твір. Але і тут італійські терміни – лише маленька частина з того, що має пояснити викладач. Лише невелику частину нюансів композитор може записати в нотах за допомогою обмеженого набору італійських термінів. Знов-таки образні асоціації, координація уваги і координація рухів, і навіть значення італійських термінів – все це має пояснюватися мовою навчання – тобто українською. Якщо зробити текстовий аналіз звичайного уроку з фортепіано, італійські терміни в них не складуть і 1 %.

  • Міф третій: неможливо отримати повноцінну освіту, не вивчивши в оригіналі Пушкіна (Лермонтова, Чайковського, Глінку і т.д.).

Насправді і це не так. Чи вивчав Пушкіна в оригіналі геніальний Лучано Паваротті? Авжеж ні! Навіть записів російської музики співак не залишив. Між тим виховання на щедрій італійській культурі в поєднанні з італійським темпераментом, працелюбністю і даром голосу зробила Паваротті неперевершеним майстром співу, про успіхи якого мріють тисячі початківців.

Або, можливо геніальний Джон Леннон чи зірка джазу Елла Фіцджеральд вчили напам’ять “у лукомор’я дуб зєльоний”? Та в жодному разі! У них була своя, багатюща англомовна культура, починаючи від Шекспіра і закінчуючи спіричуелсами, які дали їм достатньо для того, щоб здобути світову славу. Тож і цей міф відкидаємо.

Мова і музична культура

Звичайно пояснення, що українською слід вести урок лише для того, щоб виконати норму закону не виглядає достатньо переконливим. Причина насправді лежить глибше – в природі самої культури.

Річ у тім, що будь-яка культура, і більшість артефактів культури – насамперед пісні, – характеризуються певною мовою. Наприклад, італійська опера, без якої неможливо собі уявити оперний театр, писалися виключно на лібрето італійською мовою. Натомість спіричуелси і всі більш пізні джазові стандарти – англійською. Французький шансон зобов’язаний своїм шармом мові французькій. А російський блатняк – віддамо належне популярності цьому жанру у відповідних колах – неможливо уявити без російської мови. Кожний культурний пласт включає мову як невід’ємний пласт і невід’ємну характерну рису.

Звичайно можна перекласти італійську оперу російською, для того щоб росіянин глибше відчув усю трагедію почуттів Отелло, якому начебто зрадила Дездемона. І навпаки, можна перекласти італійською блатну пісню, аби італієць як слід перейнявся непростими перипетіями життя дівчини на прізвисько Мурка. Такі продукти корисні для освітніх цілей, для діалогу культур, і навіть можуть бути просто вражаючими і захоплюючими (як наприклад виконання Белою Руденко Арії Цариці ночі у чудовому перекладі Є. Дроб’язка), але не забуваймо що народження оперного Отелло відбулося все-таки в середовищі італійської мови, а блатної Мурки – в середовищі російської, і інакше бути не могло.

А як щодо української? На щастя, наш народ належить до ґрона тих європейських народів, які змогли відпрацювати власну мову, і створити цією мовою чимало артефактів культури. І хоча, без доробку вже згаданого Верді непросто собі уявити опери Лисенка, але так само і англійська Carroll of the bells була би неможливою без Леонтовича!

Політика Міністерства культури

У Міністерстві культури є Відділ навчальних закладів та науки, який на сьогодні очолює Тетяна Миколаївна Колос. Логічно припускати, що допомогти викладачам в опануванні українською мовою та опануванні здобутками українського мистецтва мав би саме цей відділ. Але працівники цього відділу зараз зайняті дещо іншим.

Так, протягом 2015-2017 років Відділ зміг лише домогтися зміни терміну “Початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад” на термін “Мистецька школа” в законодавстві, а також перейменування такого закладу, як ДМЦНЗКМУ – на ДНМЦЗКМО. Можливо ці перейменування і доцільні, хтозна, але на освіті дітей вони не відображатимуться від слова ніяк.

Наступна ініціатива цього Відділу – це впровадження реформи, яка дозволить поділити дітей – одні вчитимуться за складнішими програмами, інші – за легшими. Знаючи непросту ситуацію із фінансуванням мистецьких шкіл передбачаємо, що наслідок цієї реформи буде сумний – через брак фінансування дітей добровільно-примусово переводитимуть на “полегшений” варіант, отже вчитимуть гірше.

Є певні ініціативи і щодо порядку атестації  викладачів. Але і там не йдеться ані про вміння викладача вільно спілкуватись українською, ані навіть про знання українського репертуару. Ці зміни радше мотивуватимуть викладачів більше часу гаяти на різноманітну паперову роботу, таку як написання “оригінальних” методичних рекомендацій, а отже – менше уваги приділяти безпосередньо дітям.

Тобто, на Міністерство культури сподіватись не доводиться. Принаймні найближчим часом.

Але своїми силами викладачі мистецьких шкіл вже досягли певних успіхів. Якщо порівняти сьогоднішню ситуацію з ситуацією початку 1990-х – з’явилася велика кількість нових – українських! – хрестоматій, підручників, посібників, українська музика все більше місця займає в репертуарі хорових колективів. В принципі, відмазка, що, мовляв, українських хрестоматій і підручників немає, – вже не проходить – вони є, просто викладач повинен бути в курсі новин свого мистецького напрямку. До речі, те саме щодо українського кіно і мультфільмів.

Для чого слід вчити дітей саме українською?

Якщо ми хочемо, щоб українська музика не закінчувалася на Поплавському, а література – на Подерев’янському, якщо ми хочемо, щоб традиції Шевченка і Лисенка продовжували надихати митців на створення таких світових шедеврів, як “Щедрик” – мусимо змалку виховувати дітей в українському культурному полі – і саме українською мовою.

Україномовне середовище, і в тому числі мистецьке середовище – це єдине, що може забезпечити дітям відчуття свого коріння і мотивувати працювати на благо країни.

В той же час наслідки виховання російською мовою і переважно в російському культурному полі ми спостерігали на Донеччині і в Криму – люди, яким українська культура і мова виявилась чужою, підтримали сепаратистів, і тепер маємо “народні республіки” та “тимчасово окуповані” території з тисячами загиблих і поранених.

Якою буде ситуація в країні через 20, 40, 80 років залежить від того, в якому напрямку ми виховуватимемо дітей. Виховуватимемо в українському культурному полі – матимемо шанс збудувати достойну країну, виховуватимемо в російському – і надалі будемо сировинним додатком Заходу і полігоном для маневрів “зелених чоловічків” зі Сходу.

Українською слід вчити дітей заради процвітання й добробуту України, заради можливості достойно жити у власній країні, і заради збереження України від пошматування  на «народні республіки».

Резюме

Викладачу музичної школи виконати написане Міністром освіти – легко! А для того, щоб викладати українською успішно, потрібно лише:

  • самому якомога більше читати першокласну українську літературу та якісні українські переклади іноземної літератури – зараз цей ринок стрімко розвивається;
  • цікавитися новинками методичної літератури, вивчати український фольклор і творчість сучасних українських митців;
  • розуміти, що дитина, яку Ви навчаєте зараз, через пару десятків років можливо очолить міністерський Відділ навчальних закладів, а можливо піде і ще вище по кар’єрних сходах, і не в останню чергу від Вас залежить, чим вона на тій посаді займатиметься – дбатиме про процвітання української культури, чи роз’їжджатиме між Кремлем і Мальдивами за Ваші же гроші.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.