14 березня – особливий день. За старим стилем це 1 березня – колись у цей день святкували новий рік. Також – це день Євдокії (Явдохи): ця свята преподобномучениця, за віруваннями, відкривала весну. Саме цього дня народився той, хто по-новому відкрив мистецтво. Той, чиє ім’я означає “безсмертний”. Він народився у Львові, але славу приніс Харкову і Києву. Це Амвросій Бучма.

Артист театру і кіно, режисер, педагог, сценарист. Актор-універсал, “синтетичний актор”, який міг зіграти буквально все – але сам не піддатлива глина – Особистість. Доля була суворою до нього. Йому довелося пережити особисті трагедії, втрату близьких, але він пережив це у мистецтві. Творчість – це талант, плюс глибока культура, плюс життєвий досвід. За життя він отримав достатньо лаврів, але справжня слава прийшла до нього пізно.

Школяркою я дізналася про Амвросія Бучму цілком випадково, з документальної передачі, де мене вразила доля актора. Так само – уривки з фільмів і телевистав (досі пам’ятаю переданий актором біль у ролі Миколи Задорожного в “Украденому щасті”, або враження від ролі Гордія Ярощука у “Нічному візнику”). Це змусило мене глибше зацікавитися актором. Дізналася, що навіть сьогодні не всі ці фільми нам доступні. Якщо зараз “Нічного візника” можна подивитися на YouTube, то шедевр німого кіно “Тарас Шевченко” (1926) є лише в архіві. Так само – перший український блокбастер “Тарас Трясило”(1926).

Амвросій Максиміліанович Бучма

Кажуть, що сама його біографія заслуговує на екранізацію. Так і є. Бо початок життя складався так, щоб Амвросій Бучма не вижив. Або, принаймні, не досяг тих вершин, які йому судилися, не став тим, ким став. Бронек (так його, на польський лад, від “Амброзій” чи “Амброжи”, називали у родині) народився в 1891 р. у Львові в багатодітній родині. Проте з дев’яти дітей вижили тільки двоє – сам Амвросій і його старша сестра Ольга. Батьки – залізничник і праля – прагнули дати своїм дітям найкращу освіту. Бронек умів усе: самотужки навчився грати на скрипці, чудово співав, малював.

Скромний але твердий на вдачу батько Амровросія Максиміліан Бучма віддав свого сина до єдиної тоді у Львові української гімназії. Бронек міг би стати художником – з гімназії, де відмінно навчався, його виключили за карикатури на вчителів. “Вовчий квиток”, що автоматично означало заборону на професію. Чи не було його малювання викликано чиєсь провокацією – з боку конкурентів? І чи не нагадує це долю Тараса Шевченка – якого Бучма потім блискучо зіграє?

Але 1905 р. у долі настає просвіт. Сестра Ольга допомагає талановитому брату, і він стає хористом і танцюристом у знаменитому товаристві “Руська бесіда”. Ставлять репертуар з української літератури, але й багато зарубіжних новинок – наприклад, Генріка Ібсена (Бучма грав Освальда у “Примарах”). І тут Бучма знайомиться з Лесем Курбасом , який угадав його талант і огранив. У 20-ті роки вони продовжать співпрацю – у “Березілі”.

Але це буде потім. Почалася Перша Світова війна. Доля Бучми знову ж таки змішалася з Кобзаревою (талант витримує муштру), а ще пригадується бравий вояк Швейк. Але стати комічним героєм у житті виявилося не смішно. Творча особистість служила в армії, терпіла несправедливість. Не витримавши принижень, Бучма дав офіцеру ляпаса. Ослушника мали розстріляти, але тут став у пригоді акторський талант: на допитах майбутній артист майстерно удавав недієздатного – чи не допомогла тут роль ібсенівського Освальда (герой, який через спадковість божеволіє)? Точнісінько Швейк – так і хочеться процитувати: “Або ви ідіот, або знущаєтеся з начальства!”

Амвросій Бучма
Амвросій Бучма у ролі Тараса Шевченка 1926

Далі – штрафний батальйон, потім – російський полон… Ні, Гашек не вигадав свого героя! На Бучму чекала виснажлива фізична праця. Але вона не вбила натхнення. Під час Громадянської війни Бучму неодноразово могли вбити, але його рятувала швидка реакція. У мирний час він встигне попрацювати у кількох театрах, стає організатором – і навіть виступає в театрі на колесах. Справжні мандри Черкащиною та Поділлям. Ці гастролі набули такої слави, що нарешті театр Бучми став державним і починає працювати у Харкові. Тоді саме Харків був українською столицею. Бучма бачить, що стара театральна методика віджила, потрібна нова гра. Він уже має власний стиль, власний метод, але хто допоможе реалізувати? Знову з’являється Лесь Курбас.

Завдяки співпраці з Курбасом Бучма став унікальним актором, довівши, що може однаково легко грати і театральні, і кінематографічні ролі. Театральна школа не вбила яскравого кінематографічного дару Бучми, а навпаки – допомогла. Навіть мовчки, самим поглядом чи виразом обличчя, актор міг сказати буквально все. Недарма ж він починав з німого кіно. Одна зі знаменитих ролей – головна у фільмі “Нічний візник” (1928). Цікаво, що Бучма працював без дублерів та каскадерів. В епізоді, де герой бажає – хай і ціною власного життя, але позбутися ворога, – Бучма спускає фаетон крутосхилом, а сам вистрибує. Актор це робив сам! В інших фільмах цього періоду теж були ризиковані трюки, але – жодних дублерів. Українська беручкість! І – як казала Леся Українка, “біда навчить”: адже під час Громадянської війни, щоб уникнути розстрілу, Бучмі довелося стрибати з вікна. Потім цей досвід застосував уже в акторській практиці.

Театр імені Івана Франка має пишатись Амвросієм Бучмою. Минаючи будівлю цього театру, маємо знати, що франківцям приніс славу Бучма, який пропрацював з-поміж них двадцять років. Людина – живе срібло, яка не полишала праці навіть в евакуації.

Він міг навдивовижу перевтілюватися – від героїв до звичайних людей маси, від позитивних постатей – до негативних, навіть ворогів (наприклад, роль німецького солдата у фільмі “Арсенал”, 1929). Артиста цікавили як великі люди, так і прості у пограничних ситуаціях, що виявляють справжню натуру. Бучмі допомагала надзвичайна спостережливість: він умів придивлятися до типів і створювати навіть з маленьких ролей справжні шедеври. Де він бачив такі типи? Скрізь. На вулицях. У селах. Збирав риси – і так з’являвся образ – від Тараса Шевченка до нещасного чоловіка чи батька… Навіть ідіота. Вважається, що лише розумна людина може зіграти ту, що несповна розуму. Фактично в грі Бучми як такого реалізму не було: актор навіть з історії простої людини створював епопею або високу трагедію. Грати однотипні, “чорні” чи “білі” ролі, Бучмі не подобалося, і він завжди був ширшим за нав’язувані йому шаблони. В його уявленні радянська доба не мала бути часом агіток чи грубого мистецтва. Маючи тонкий смак, Амвросій Бучма йшов проти течії, грав так як бачив, чого йому не могли простити.

Амвросій Бучма у ролі Тараса Шевченка, 1926

Людина європейського рівня, європейської школи, – але йому давали й ті ролі, яких він не бажав. Скажімо, йому так і не дали зіграти омріяні шекспірівські ролі (він мріяв про високі трагедії). Проте навіть з радянських, соцреалістичних, Бучма міг робити шедеври. Наприклад, досить слабка і непереконлива п’єса Олександра Корнійчука “Платон Кречет” (попри дифірамби, які їй тоді співали) запам’яталася публіці, певно, тому, що головну роль грав сам Амвросій Бучма, зробивши акцент не на ідеології, а на гуманізмі.

Були також і суперечливі, але яскраві ролі. Наприклад, у фільмі-дилогії Сергія Ейзенштейна “Іван Грозний” Бучма зіграв роль Олексія Басманова – людину трагічної долі, батька того самого Федора Басманова, сподвижника царя. Нагадаймо, що за Сталіна Іван Грозний, опричнина і самі Басманови однозначно визнавались як позитивні, прогресивні. Але як у фільмі? Історична правда: і батько, і син Басманови, хоч і допомогли царю у репресіях (якщо по-сучасному) проти ворогів-бояр, але й самі стали жертвою терору. Чи не тому в Бучми такий трагічний, тривожний погляд, особливо насамкінець? Хочеться скрикнути: цей актор знав і знає все, він – над часом і грає не тільки про добу ХVI сторіччя. Кульмінація мала бути у третій серії, яку Ейзенштейн так і не встиг зняти, передчасно вмерши через цькування, а другу серію, де неприкрашено показано опричнину, Сталін заборонив до показу.

Амвросій Бучма в ролі Миколи Задорожного у виставі Украдене щастя, 1952 р

Починається скрутний період. Зовні все чудово: війна скінчилася, Бучма має право викладати (у нинішньому Київському інституті театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого), має премії, титули, звання… Але як актору йому починають заступати шлях, вважаючи… забутим іменем. Хоча в артиста було безліч планів і сил. Можна навчати інших – але не грати самому.

Навіть відійшов у вічність він особливого дня – 6 січня 1957 р. Тобто на Святвечір. Прах актора – на Байковому цвинтарі.

Амвросій Бучма – приклад самодостатнього таланту, який водночас виблискував у гроні майстрів – адже по-справжньому актор почався зі співпраці з Лесем Курбасом. Сьогодні Бучму по праву називають генієм. Він спростовує наклеп, нібито в українському мистецтві не було жодного артиста.

Фото: вул. Озаркевича у Львові, де народився Амвросій Бучма

8 березня: від свята жінок і весни до бойчукістів

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]