Агатангел Кримський народився 15 січня 1871 року на території Волинської області. Батько Юхим Степанович був викладачем історії та географії. Малому було всього три роки, а він вже вмів читати, коли ж йому виповнилося п’ять – батько віддав його до училища. Потім Агатангел здобував освіту в гімназіях та в Колегії Павла Ґалаґана. За роки навчання опанував чимало европейських мов, а загалом він володів шістдесятьма мовами. Зерня поваги до української мови, культури, історії заронив Павло Житецький. Згодом, це зерня проросло у велику любов до всієї України, Кримський присвятив життя національному відродженню землі, яка зростила його.

Далі Агатангел здобував освіту в Москві, де в Лазаревському інституті три роки вивчав східні мови, а потім ще чотири роки присвятив опануванню індоевропейських, водночас слухав курси лінгвістики та всесвітньої історії. Після закінчення вишу, отримавши від навчального закладу стипендію, вирушив у дворічну поїздку до Лівану та Сирії. По поверненню викладав у Лазаревському інституті історію арабської літератури та різні лінгвістичні курси. 1901-го став професором арабської літератури та історії мусульманського Сходу. Викладання Кримський поєднував із науковою працею, написав та видав цілу низку академічних посібників з історії та філології Близького Сходу.

У 1918 Агатангел Кримський приїхав до Києва. Тут він обійняв посаду секретаря Української академії наук, яку створив Павло Скоропадський, і став очільником історико-філологічного відділу. Діяльність у науковій сфері різнобічна, адже Агатангел був і дослідником історії української мови, і перекладачем, і фольклористом. Автор книги “Базисні правила українського правопису”, а ще дослідник історії та культури арабських країн. Його наукові праці пов’язані з історією становлення ісламу, семітологією.

Водночас він був експертом українознавства. Сам вчений називав себе “далеким від соціалізму українцем”. Всією душею Кримський прагнув інтегрувати українську ідею у світову систему координат. Виходець із багатонаціональної родини (походив із кримськотатарського роду), у свідомому віці Кримський обрав для себе українську мову як рідну. Він не сприймав імперську поверхневу політику українофільства. Під час створення в Києві Української академії наук разом з Володимиром Вернадським Кримський домагався національної орієнтованості установи.

Із 1918 до 1921-го Кримський професорував у Київському університеті. За його заслуги Рада народних комісарів СРР дозволила досліднику не лише видавати наукові праці та посібники державним коштом, а й звільнила Кримського від сплати податків. Також йому дозволили жити самому в помешканні (іншим до квартир підселяли людей, це було так зване ущільнення), окрім того обіцяли довічно забезпечувати фінансово родину Агатангела у випадку смерті науковця.

Проте у 1929-му всі обіцянки забулися, почалися репресії, утиски. Вченого позбавили посад, привілеїв, усунули від науково-викладацької роботи. Але цього виявилося замало. 20 липня 1941-го НКВС заарештували Кримського. У чому звинуватити науковця? А в самому заштампованому – антирадянській націоналістичній діяльності. Зрештою Агатангел провів за ґратами пів року, бо вже в січні 1942-го він помер у тюремному лазареті. Реабілітації довелося чекати 15 років, аж поки в 1957-му ім’я видатного науковця витягли з болота знеславлення.

У спадок своїм нащадкам Агатангел Кримський залишив тисячі публікацій, серед яких і монографії, і підручники. Талановита людина – талановита у всьому. У доробку вченого також можна знайти повісті та оповідання. Роман “Андрій Лаговський” про життєвий шлях юнака з небагатої сім’ї, який попри все здобуває освіту, шукає свій шлях у житті та лірична збірка “Пальмове листя” – це все належить перу вченого. Чимало своїх робіт він присвятив вивченню історії та культури татарського народу. Він видав опус із п’яти частин “Сторінки історії Криму”. Капітальною працею, на думку експертів, є дослідження “Література кримських татар” із доповненням до нього “Антологія кримськотатарських поетів”.