Адріян Прахов – видатний мистецтвознавець, археолог, історик і художній критик, який залишив значний слід в історії Києва. В Україні він жив і працював близько двох десятиліть, це був найплідніший період його творчості та кар’єри.

Народився Адріян у повітовому місті Мстиславль Могильовської губернії (нині Могильовської області Білорусі) 14 березня 1846 року. Це маленьке, провінційне містечко, натомість, має дуже давню історію, адже відоме за літописними згадками ще з XII століття, а дослідження археологів дали підстави вважати його ще давнішим.

Інтерес до минувшини, старожитностей і мистецтва супроводжував Адріяна з дитинства. Його батько, Віктор Іванович, був археологом, лінгвістом і колекціонером книжок, служив директором Дворянського училища. Проте він рано помер (Адріянові було всього вісім років), і вдова з шістьма дітьми переїхала до столиці тогочасної Російської імперії, Санкт-Петербурга. Тут Адріян закінчив 3-тю гімназію та історико-філологічний факультет місцевого університету.

У роки студентства Адріян закохався в 16-річну француженку Емілію Марію Клементину Лестель. Серед імперської еліти активно циркулювали чутки, буцімто вона – позашлюбна донька військового міністра Дмитра Мілютіна. Емілія захоплювалася мистецтвом, особливо музикою, грала на піаніно, навіть була ученицею всесвітньо відомого композитора Ференца Ліста. Вийшовши заміж за Адріяна, вона отримала ім’я Емілія Львівна Прахова, перейшла з католицтва у православ’я і супроводжувала чоловіка у всіх подорожах.

Як талановитого випускника, Адріяна Прахова відправили здобувати додаткову освіту за кордоном. Відвідавши Німеччину, Австро-Угорщину, Францію, Велику Британію, Італію, Грецію, він повернувся до Петербурга й став доцентом, а потім і доктором університету. Захистив дисертацію, присвячену архітектурі Стародавнього Єгипту. Окрім Санкт-Петербурзького університету, читав лекції в Імператорській академії мистецтв. Намагався і сам писати картини, але цьому перешкодила хвороба очей. Тому більше зусиль присвятив дослідженню мистецтва. Зокрема, одним із перших він написав працю про Тараса Шевченка, як художника.

1880 року сталася переламна подія в біографії Прахова – разом із родиною він переїхав до Києва. Сам він згадував пізніше:

“Мій приїзд до Києва в 1880 році став для мене справжнім одкровенням! Софійський собор, його чудесні мозаїки, як все це одразу запаморочило мені голову, заполонило серце! Я палав бажанням все це захопити із собою і довіку не розлучатися”.

Спочатку в Києві Прахов займався дослідженням мозаїк і фресок Софійського собору. Але згодом розпочав значно масштабніший проєкт – реставрацію старовинних фресок давньоруської Кирилівської церкви. До цієї роботи він залучив багатьох митців: Миколу Мурашка, Івана Селезньова, Миколу Пимоненка, Івана Їжакевича, Михайла Врубеля. Храм XII століття був перетворений на справжній художній музей, хоча в ньому продовжували виконувати релігійні відправи. Прахов здобув авторитет найбільшого в Російській імперії спеціаліста з давньоруського церковного живопису.

Під час роботи над фресками Кирилівської церкви мала місце знаменита романтична історія: молодий Михайло Врубель закохався у старшу за нього на сім років дружину Адріяна Прахова – Емілію. Її обличчя він відтворив у іконі Богородиці з дитям для оформлення іконостасу церкви. Невдовзі це призвело до конфлікту між Праховим і Врубелем. Зрештою, останньому довелося залишити Київ, поїхати до Італії, потім Одеси й згодом оселитися в Москві. Але й стосунки Адріяна з дружиною “дали тріщину”. Він і сам неодноразово був помічений в адюльтерах. Подружжя роз’їхалося, хоча офіційного розлучення вони не оформили.

Протягом 1884-1896 років Прахов займався новим грандіозним проєктом – розписом новозбудованого Володимирського собору, що на Бібіковському бульварі (нині бульвар Тараса Шевченка). Під його керівництвом цю роботу виконували 96 художників, серед них – Микола Пимоненко, Віктор Васнецов, Михайло Нестеров, Вільгельм Котарбінський, Павло Свєдомський, Сергій Костенко, Віктор Замирайло. Крім того, Прахов виконував дослідницькі й реставраційні роботи в Михайлівському Золотоверхому монастирі, храмах Чернігова та Володимира-Волинського, керував катедрою історії мистецтв Київського університету Святого Володимира.

Син Адріяна, Микола (1873-1957), став відомим художником і мистецтвознавцем, який майже все життя працював у Києві. Він згадував про свого батька:

“Мій батько був людиною запальною, енергійною в усьому, що стосувалося мистецтва й старожитностей. Наполегливості в ньому було вдосталь <…> За своєю освітою, за дружніми зв’язками, за родом занять – мого батька можна було назвати “західником”.

Адріян Прахов пішов із життя 14 травня 1916 року в Ялті. На будинку в Києві на розі вулиць Володимирської та Великої Житомирської, де Прахови знімали квартиру, встановлено меморіальну дошку. Із 2018 року в столиці є також вулиця Сім’ї Прахових (колишня Ново-Караваєвська, Гайдара), що пролягає між річкою Либідь і Жилянською вулицею.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram