Адріан Феофанович Кащенко – український письменник, автор численних прозових творів про героїчну минувшину Запорозької Січі. Він намагався у своїх творах “наблизити” історію до сучасності, зробити її зрозумілішою для людей його доби. Письменник усвідомлював, що історична белетристика поєднує пізнавальну та патріотично-виховну функції, виховує серед молоді гордість за минуле свого народу. У своїх творах Кащенко постійно звертався до образу могутньої річки Дніпро як символу незламності української нації, до Запорозької Січі та Великого Лугу як невід’ємних складових боротьби українців за свободу.

Адріан з’явився на світ 19 вересня 1858 року в багатодітній родині (п’ятеро хлопців і четверо дівчат) Феофана Кащенка. Генеалогія їхнього роду походить від запорозьких козаків. Дитинство хлопчини минало на хуторі Веселий Лукашівської волості Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині Запорізька область). Феофан Гаврилович був поміщиком, щоправда небагатим, але це дозволило його дітям отримати ґрунтовну освіту.

Енергійний і завзятий старший брат Микола був наставником мрійливого Адріана. До речі, саме цим двом судилося відіграти помітну роль в українській історії. Микола став іменитим ученим, доктором медицини та зоології, він заснував акліматизаційні сади в Києві й Томську, а також створив зоологічний музей і був першим його директором. Молодший же обрав тернистий шлях літератора.

У 1867 році Адріан вступив до гімназії, але провчився там всього три роки, а тоді перевівся до юнкерського училища. Військової кар’єри не зробив, на відміну від найстаршого брата, який дослужився до генерала. Декілька років Адріан прослужив офіцером, а тоді перейшов на залізничну службу. Щоправда, працював він там контролером у поїздах.

У той період Кащенко одружився, купив невеличку хатку. Зі своїх скромних заробітків допомагав старим батькам. По смерті мами в 1888 році, забрав батька до себе й доглядав його до самої кончини. Єдиною розрадою та втіхою, яких так прагла його тонка душа, було письменство. Він виливав на папір всі свої переживання.

Якось Адріан задумав перебратися з Катеринослава до Києва, щоб долучитися до культурно-просвітницького життя, а ще бути ближчим до брата. Він продав свій будинок і вже мріяв про помешкання на мальовничих схилах великого міста. Виручені за хату кошти поклав у банк, проте вже наступного дня дізнався, що ця фінансова установа збанкрутувала. Всі вкладення “згоріли”. Тож довелося Кащенку й далі гарувати контролером. Керівництво раз по раз перекидало чоловіка з одного міста в інше: Перм, Петербург. Потім відправили до Туапсе, там він обійняв посаду головного контролера залізниці. У 1913 році Адріан знову приїхав до Києва і його знову охопило непереборне бажання замешкати тут. Чоловік придивився будиночок, поблизу Кирилівської церкви, але не вистачило заощаджень.

Сімейне життя теж не склалося. Дружина виявилася свавільною тиранкою, постійно влаштовувала чоловіку скандали, принижувала та ганьбила. Після кожної сварки йшла з дому, постійно погрожувала розлученням. Зрештою вона все-таки пішла від Кащенка, але так зуміла обставити справу, що Адріан мав утримувати її до самої смерти.

У 1917 році Кащенко востаннє відвідав Київ. На той час чоловік вже переніс інсульт, і хотів домогтися від нової влади хоч невеличкої пенсії. Керманичами на той час були Михайло Грушевський і Володимир Винниченко. Але йому відмовили. Тодішня молода держава потребувала завзятих патріотів, які б служили Україні. Адріан отримав роботу та повернувся до Катеринослава. Він із таким завзяттям поринув у працю, що навіть забув про хворобу.

Період із 1917 до 1919 року став найпліднішим періодом творчості письменника. У цей час вийшло друком чимало його праць. Але не від того, що він тоді найбільше писав, ні. Кащенко всі роки творив, не покладаючи рук, просто його твори маже не друкувалися. Низку праць заборонила цензура.

Тільки з 1917-го, коли в Катеринославі він заснував Українське видавництво, яке згодом стало носити його ім’я, і письменник зміг оприлюднити свої старі та нові твори. Адріан віддавав всього себе роботі, днями й ночами займався видавничими справами, писав нові опуси. Йому так хотілося надолужити згаяне, немов поспішав, передчуваючи біду. І вона таки трапилася – його видавництво згоріло. Моральне та фізичне виснаження підкосило здоров’я письменника, із 1919 року він був прикутий до ліжка. Помер Адріан Кащенко 16 березня 1921-го.

Своїм нащадкам письменник залишив не так мало. Його творчий дебют відбувся 1883 року. Свого часу Кащенко співпрацював з “Освітою”, відкрив книгозбірню, організовував вечори пам’яті Кобзаря, підтримував дружні зв’язки з Оленою Пчілкою та Панасом Мирним. Найпопулярнішими творами Адріана Феофановича стали історичні опуси: “Запорозька слава” (1906), “На руїнах Січі” (1907), “Борці за правду”, “Під Корсунем”, “Над Кодацьким порогом (про гетьмана Івана Сулиму)” (усі – 1913), “З Дніпра на Дунай” (1914), “Гетьман Сагайдачний” (1915), “Мандрівка на пороги” (1916), “Кость Гордієнко-Головко – останній лицар Запорожжя” (1917), “Зруйноване гніздо” (1919). Також писав вірші та п’єси.

За часів СРСР усі твори Кащенка заборонили й вилучили з бібліотек. До 1989 року про нього ніхто не згадував. У 1921-му український літературознавець Петро Єфремов впорядкував шеститомник творів Кащенка, але подальша доля цієї праці невідома. Досі не знайдено ні особистого архіву, ні листів письменника. Навіть могила його не збереглася.

Після шести десятиліть Адріан Феофанович знову промовив своє слово до читача. Твори письменника перевидавалися в Німеччині, Чехословаччині, Канаді та інших країнах. 29 жовтня 2008 року в межах проєкту “Події та персоналії” в Дніпропетровську (нині Дніпро) було встановлено меморіальну дошку Адріану Кащенку.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram