Абрахам Мінчин – художник, якому доля відміряла коротке життя, та й те було сповнене труднощів і страждань, бідності й хвороб, постійного долання складних ситуацій. Проте він є загально визнаним митцем світового рівня, уродженцем України, де тільки нині починають відкривати для себе його творчість.

Абрахам Мінчин народився 4 квітня 1898 року в Києві у єврейській родині. Чим займалися його батьки невідомо. Коли хлопцю виповнилося 13 – став підмайстром місцевого ювеліра. Там він малював ескізи для прикрас. Майстер, вгледівши талант юнака до малювання, порадив йому вступити до художньої школи. Абрахам прислухався й в 16 років уже був учнем Київського художнього училища. Дослідники його біографії припускають, що він відвідував студії Олександри Екстер. Хай там як, але мистецтвознавці відзначають, що на його подальшу творчість мали сильний вплив новаторські пошуки в образотворчому мистецтві того періоду. Окрім того, помітно також і вплив художників київського об’єднання “Культур Ліга”, які активно заявили про себе в 1917 – початку 1920 років.

Чим займався художник у подальшому житті невідомо. Лише в 1923-му він знову навернувся на очі в Берліні. Дослідник творчості Мінчина Дені Сюттон писав, що Абрахам у той період створив кілька картин в стилі кубізму, а також виконав низку ескізів для декорацій і костюмів до вистав єврейського театру з Палестини. Імовірно, що життя у Берліні було тяжким, адже митець невдовзі по приїзді захворів на сухоти, які мучили його до кінця життя.

Взимку 1926-го Абрахам подався у Париж, замешкав у бідному кварталі на околиці міста. Майстерня слугувала йому і робочим місцем, і кухнею, і спальнею. Щоби заробити гріш – розписував тарілки. Та злидні не змогли згасити вогонь жаги до високого мистецтва. Зрештою він опинився у знаменитій Паризькій школі (Ecole de Paris), що об’єднувала найрізноманітніших майстрів від Матісса до Ван Донгена, від Боннара до Леже.

Тут Мінчин докорінно змінив кольорову стилістику своїх картин, відмовившись від сірих і коричневих тонів. Тепер його полотна запалахкотіли червоним, жовтим, золотавим. Чимало своїх робіт майстер присвятив паризьким пейзажам.

Борис Поплавський, який товаришував з художником писав:

“Колір його найчастіше несподіваний і гострий. Мінчін – безсумнівно, художник обдарований і якось по-своєму дивакуватий. Завжди перетворював звичне оку в принципово нове мистецтво”.

Його роботи впізнавані як за манерою виконання (яка проявилася в прекрасних пейзажах
і дитячих портретах), так і по характерних персонажах. Він любив зображати сумних дітей, моряків. Писав арлекінів, що сурмлять у сурми, океанські раковини, алегоричні сцени, у яких “дарував” людям ангельські крила. Його персонажі написані між небом і землею, немовби між реальністю та уявою. Часто художник вводить у картини певні символи. Одними з яких є мости, знову таки перехід від земного до небесного.

Абрахам любив писати й самого себе, але це були не звичайні автопортрети, а скоріше перенесення своїх рис обличчя героям картин. Так, у сором’язливому арлекіні в образі ангела, який часто зустрічається в його композиціях, можна розгледіти самого художника.

Митець працював невтомно, ніби знав, що йому дуже скупо відміряли земного життя. Із 1926 до 1931 рік він написав понад 300 картин. Той самий Борис Поплавський згадував:

“Мінчін завжди працював надзвичайно багато, і часто повернувшись додому ввечері й написавши вже за день один або два пейзажі, продовжував творити при електричному світлі до самого ранку, щоб знову, прокинувшись надзвичайно рано, піти з пензлем на вулицю”.

Свою першу виставку художнику організував із іншими майстрами у 1929 році в галереї Аліси Манто. Критики схвально відгукнулися про творчість молодого митця. Маршан Рене Гімпель, відомий артдилер, купив кілька його робіт у галереї Манто. Невдовзі він придбав ще 89 картин Мінчина. Отримавши відносну матеріяльну незалежність, Мінчін вирішив покинути Париж і влаштуватися в невеликому містечку Ле Гард, поблизу Тулона.

М’який середземноморський клімат, гори, сонце, тиша надихнули художника на нові роботи. Здоров’я покращилося, сухоти стали менше докучати. Час від часу він подорожував. Відвідав Прованс й інші французькі провінції. Планував ще побачити Корсику, але цей план залишився нездійсненим.

25 квітня 1931 року Мінчін, як зазвичай вранці, відправився писати етюди недалеко від села Святої Маргарити, де пригледів пагорб з красивими квітами. Але під час роботи, йому несподівано стало зле. Селяни, що працювали поблизу віднесли його до найближчого рибальського шинка, викликали лікаря. Та коли той приїхав, вже було надто пізно, йому залишилося лиш одне – констатувати смерть художника від серцевого нападу.

У 1931 посмертна виставка відбулася в салоні Тюїльрі, в 1932 – в салоні Незалежних. Пізніше роботи художника експонувались в Лондоні, Глазго, Нью-Йорку, Бергамо, Мілані, Римі, Хайфі. Велика ретроспективна виставка відбулася у 2000 році в паризькому Монпарнаському Музеї, у 2004 – у галереї Мікеланджело в Бергамо.

Паризький колекціонер Массімо Ді Веролі, у якого є ціла низка картин Мінчина зазначив:

“Коли дивишся на його зображених бездомних із капелюхом, бородою і торбою, то помічаєш, наскільки вони шляхетні у своїй убогості, з добротою і меланхолією в погляді. Тоді неможливо не думати про самого художника, про його долю, трагічну долю єврея-поневіряльника”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram