Нещодавно мені треба було знайти одну вулицю в Києві. Цікаво, що я там уже колись була, однак тоді мене вела Google-мапа: дивилася в екран і нічого не бачила навкруги. Цього разу розраховувала тільки на себе, бо вчасно не поповнила Інтернет. І от заблукала. Як говориться, серед трьох сосен. А причина ж проста: смартфон привчив нас розраховувати на нього, а не на власну пам’ять. Google-мапа – це дуже зручно, проте чи варто розраховувати тільки на техніку, а не на власну уважність, зібраність, зосередженість? Зрештою необхідну адресу знайшла, проте неприємний осад залишився: я цілком і повністю залежна від смартфону.

Телефон керує, а я підлаштовуюся під його потреби – зарядити, очистити, оновити. Він постійно бринькає та роздає завдання: перевірити Facebook, Viber, Telegram, WhatsApp, електронну пошту, знайти інформацію тощо. А щоби повністю взяти мене під контроль, він пропонує розважальний контент, ігри, соцмережі тощо. І, що цікаво, він цілодобово поруч, ніяких вихідних.

Без смартфона ми стали зовсім безпорадними. Необхідну адресу без Google-мапи нам складно знайти, жоден потрібний номер телефону напам’ять не знаємо (хто зараз запам’ятовує?), важко самотужки провести будь-яку математичну дію (навіщо голову напружувати), розумний телефон контролює наше здоров’я (нагадує про прийом ліків, контролює кількість випитої води, слідкує за рівнем цукру в крові), наше харчування (рахує кількість калорій, створює ідеальний раціон), керує нашим дозвіллям (ось тобі соцмережі, навіщо кудись “виходити в люди”). Наша безпорадність полягає і в тому, що наодинці із самим собою нам складно залишитися, стає нудно, руки, які звикли щось клацати, автоматично тягнуться за ґаджетом.

Тут варто додати і про фітнес-браслети, які вимірюють пройдену відстань, пульс, спалені калорії, а також активні та пасивні фази сну. Усі ці показники передаються на смартфон. Кажучи простими словами, тепер під контролем і період нашої вимкненої свідомості. Я не здивуюся, коли незабаром з’являться смарт-пристрої, які пропонуватимуть обрати сновидіння. Що хочете сьогодні: побувати на Говерлі, поплавати з дельфінами чи потонути в обіймах приємної незнайомки(ця)? Це вже давно не фантастика.

Смартфон – це вже не тільки наша робота, не тільки відпочинок. Усе наше життя в ньому. Іншими словами, ми – додатки до смартфона.

І, на жаль, ми мало задумуємося до яких наслідків це може призвести. Тому й не дивно, що днями голова Google Сундар Пічаї наголосив на важливості регулювання штучного інтелекту. На його думку, ця тема залишається дуже важливою, щоб її ігнорувати. Пічаї резюмував, що для регулювання штучного інтелекту необхідні правила (!) та регулятор із необхідними повноваженнями для контролю за дотриманням норм.

Розумні люди прекрасно усвідомлюють, яку небезпеку приховує бездумне запровадження тих чи інших додатків, ґаджетів, пристроїв тощо.

До речі, на цю тему є чудовий серіал “Чорне дзеркало”, у якому йдеться про антиутопічні наслідки розвитку технологій. Його варто переглянути, щоби зрозуміти, якою стежкою іде людство та до чого може призвести залежність від ґаджетів. Наприклад, в одній із серій розповідається, що в реальному житті кожен може виставити будь-кому оцінку від 1 до 5, а від цього рейтингу залежить місце людини в соціумі. Це вже реальність, ми керуємося таким же правилом. Найперше, що робимо при знайомстві з людиною, – шукаємо її профілі в Інтернеті. Роботодавці також переглядають та аналізують соцмережі своїх потенційних працівників. А вишенька на торті така: минулого року США ввели нові правила для отримання візи, відтепер необхідно надати інформацію про свої обліковки в соцмережах.

Читайте також: Китай стає соціальною мережею – доля людей залежатиме від лайків

Зараз багато мислячих людей не хоче ставати додатком для смартфона, бути піддослідними кроликами для розробників різних застосунків, зрештою не хоче марнувати свій час. Вони повертаються до старих телефонів із чорно-білим екраном або принаймні користуються ним паралельно з розумними ґаджетами. І це вже не викликає у інших подиву.

Варто говорити про те, що ми – останнє покоління, яке пам’ятає часи без смартфонів. Наші діти вже не зможуть жити без Інтернету, ґаджетів, різних технологічних новинок. Вони, навіть, не уявляють, що таке життя колись було. Гадаю, що мета нашого покоління навчити наших дітей ставитися до ґаджетів розумно й зважено. Цього не навчають у школі, цього маємо навчити саме ми.

Ми повинні показати, що треба покладатися не на застосунки, а на власні інтелектуальні й емоційно-вольові навички.

Ми не можемо опиратися прогресу, повністю від смартфонів відмовитися – безглуздо, а у багатьох випадках – неможливо. Єдине, що ми можемо зробити, – це зменшити свою залежність від розумних ґаджетів (хитрий Google уже запустив проєкт зі зниження залежності від смартфона) та навчитися розраховувати не на чорне дзеркало (темний екран телефона), а на себе, свою пам’ять, свій інтелект та освіту. І перш ніж встановлювати нову програму на телефон, варто кільканадцять разів подумати: навіщо вона мені та чи готовий(а) я витрачати час на нього?

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram