Якось у мережі мене розсмішив один допис, що після 30 років ти зобов’язаний мати зокрема пакетик з пакетиками. О, так, він у мене є. Адже звичайні целофанові пакети – вони для мене багаторазові. І в цьому є сенс. Хоча екоактивісти вважають, що спокійно можна обходитись без штучної упаковки. Є й просто свідомі громадяни, які вже максимально себе відгородили від пластику та целофану й привчилися сортувати сміття та відвозити його на переробку.

Зокрема мешканка Києва, Анастасія Хабенко з 2015 року активно почала сортувати сміття, і навіть в громадському транспорті їздить з вторсировиною, щоб здати її на переробку:

“У нас прийнято в родині всю вторсировину відвозити на станцію “Україна без сміття”. Їдемо раз на 2-3 місяці зі своїм сміттям автобусом. Частину сировини здаємо на переробку, іншу – на безпечне спалювання з фільтрами (ця послуга платна, на нашу сім’ю з двох людей виходить 100 гривень). Викидаємо у звичайний смітник лише органіку й те, що неможливо помити, щоб здати на переробку чи спалювання, але такого майже не купуємо. Ми не обходимося повністю без пакетів. Інколи в них дійсно є потреба. Наприклад, купити щось “мокре”, як кисломолочний сир у брикетах, а з собою немає ніякої тари. Але якщо пакет потрапляє додому, то потім ще кілька місяців у нас “живе”. Той один пакет буде використаний ще разів 10+ і потім вже, піде під сміття або на переробку. Але ми максимально все оптимізували, щоб обходитись без пакетів. Для овочів і фруктів – сіточки (так звані екомішечки). У нас їх 10 штук і 1 пакетик під картоплю. Все, що можна купити на вагу – купуємо в торбинки або лоточки”.

Екологи зі свого боку б’ють на сполох, адже всі сміттєзвалища принаймні Києва та області переповненні вже як 15-20 років. Водночас, в Україні діє Закон “Про відходи”, в якому йдеться, що на сміттєзвалища не мають потрапляти неперероблені відходи. Але цей Закон, як коник без ноги, розповідає екологиня Тетяна Сапсай:

“В Україні працюють непогані закони по утилізації відходів. Але вони не виконується з кількох причин – одна з них, відсутність інфраструктури для переробки відходів. Друга причина – наші люди не звикли сортувати сміття, бо це треба помити пакетик, ополоснути пляшку, не використовувати необдумано целофан у супермаркеті тощо. Усі сміттєві полігони, які є в Києві та біля Києва вони переповнені, і років 15-20 як мінімум вже мали би бути закриті. Те, що зараз сміття складають одне на одне – це екологічна катастрофа. Це безповоротні зміни в природі, що може призвести до забруднення річок, до підвищення рівня захворюваності населення, до вимирання певної біоти, яка є біля полігону”, – обурюється експертка.

Зі збільшенням кількості упаковки, різної одноразової тари у світі росте велика екологічна діра – питання, де дівати ці відходи, і що лишиться після нас. Немовби не дуже великий гріх купити зубну пасту в картонній коробці, чи викинути до смітника упаковку з-під шампуню, але якщо задуматись про наслідки та масовість сміття – проблема дійсно катастрофічна.

Але є вихід, вважає Настя Хабенко, яка вже давно сортує сміття: “З великою імовірністю, сортування відходів можна впровадити в Україні. Бо навіть зараз помітні відчутні позитивні зміни. Достатньо приїхати у вихідні на станцію сортування, щоб побачити, як сотні людей привозять вторсировину, навіть якщо треба їхати громадським транспортом з іншого кінця міста і, навіть, якщо треба платити гроші за спалювання. Деякі будинки з ОСББ і школи впровадили сортування на своєму рівні – там це теж успішно працює. І це не екофанатики, а звичайні люди. І не тільки Київ сортує. Уже поступово підключається Одеса, Львів, Харків. Тому, крок за кроком, рік за роком – і українці сортуватимуть сміття”.

Екологиня Тетяна Сапсай теж бачить вихід із цієї ситуації і налаштована оптимістично: “Сміття, яке переробляється та розкладається по поличках зараз – це 5 %. Утилізація потрібна, але щоб її запровадити – треба висока екологічна свідомість населення, потрібна екологічна освіта й інфраструктура, яка дозволить сортувати навіть у селах і доставляти це на станції сортування. Це треба регулювати великими штрафами та свідомою політикою держави, яка за це візьметься комплексно. У нас багато спеціалістів, які готові цим займатися”.

Наразі український ринок пропонує багато альтернатив. Уже є багато крамниць, де можна придбати екотовари, ті самі сіточки та пакетики багаторазового використання, продукти на вагу, або тверді шампуні, запаковані в екологічну упаковку. Уже навіть шиють багаторазові бахіли, давно на ринку існують екосумки та помалу вводиться екоосвіта. Звісно, поки що цього не достатньо для ліквідації екологічної проблеми, але перші кроки вже точно є. І, сподіваюся, що жарт “після 30-ти у кожного має бути пакет з пакетиками” замінить жарт про “екоторбу з екоторбами”, а політика держави розвернеться до екологічного вектору. Адже в цьому є нагальна необхідність.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram