Праця створила людину. З цим і сперечатись не варто. Але я думаю, що гарною помічницею для цього процесу творіння був інтерес – цікавість, ота, коли люди носа скрізь пхають.

Людство завжди муляло питання: “А що там, за небокраєм?”

А тут, як завжди, і причаїлась друга сторона медалі, підступний “янь” чудесного “інь”. Цікавлячись далеким, ми упускаємо якраз саме те, що під отим носом. Ми не бачимо очевидного, та часто звичне, буденне зовсім не таке, як ми вважаємо.

Як от борщ. Так, той звичний – як схід Сонця вранці – борщ. Насправді, він досить таки таємничий. Спробуємо з його допомогою й розібратись з тією невідомою стороною звичного, запрошую на іншу сторону буденного – чи все там так просто, як ми звикли вважати.

Одразу уточню – моя розповідь не має на меті шукати “сліди змови рептилоїдів”, як і не роздмухуватиму сенсацію – все в розповіді, по суті, загальновідоме. Але чи дивились ми таким поглядом? На борщ…

І ще: дуже часто певні явища та терміни, які їх характеризують, здаються нам далекими, відірваними від повсякденного життя. І це теж трішки не так. Як от глобалізація, тобто різноманітні міжнародні зв’язки та зносини. Далека глобалізація від борщу? Аж ніяк! А доказом додатковим та своєрідним бонусом буде така собі мінівиставка “Глобалізація борщу” монет-ілюстрацій до сьогоднішнього блогу.

Монети з країн походження складників борщу, своєрідний доказ цієї незвичайної глобалізації

Отже, мандруємо таємничою (точніше буде – частенько ігнорованою) стороною звичного.
Одразу скажу – той борщ, що ми знаємо, то зовсім не борщ, а страва на його концепції із замінників. Дослідники стверджують, що це давня східнослов’янська страва, більше того – українська, яка поширилась через культурні зв’язки до сусідів (один з проявів глобалізації). Готувалась з листів рослини, яка звалась “бърщ”, зараз її звуть борщівником. Оце і є справжній борщ. Найближчим до “оригіналу” є зелений борщ з кваску. Далі – все більше і більше з замінників. Просто тому, що типові теперішні інгредієнти або не росли в наших краях (знову глобалізація), або донедавна були “трішки не такими”, або стали споживатись зовсім недавно.

Пройдемось по цих інгредієнтах.

Капуста, що має численні сорти та різновиди, де їстівними є чи не всі частини рослини, дійсно відома здавна. Але сказати точно, коли вона “прибула” до нас зі своєї батьківщини в Середземномор’ї та замінила борщівник, важко. Та цікаве й тут можна знайти – є рослини з красивими квітами, які використовуються в декоративних цілях.

1 та 2 долари Австралії, дикі види капусти – то взагалі бур’ян

Квасоля теж дуже давня сільськогосподарська культура, її ще давні римляни полюбляли, не лише споживали, але й пудру з неї виготовляли. Але й тут не все ясно. Хоча перша згадка про квасолю датується 1300-тими роками до нашої ери в Китаї, її батьківщина – Південна Америка. І там вона – ліана, а кущові форми – вже результат селекції, вирощували її як основну культуру прадавні індіанські цивілізації. Це, звісно, гіпотетично, але чим не доказ давніх контактів між Америкою та Азією, вчені цю версію не відкидають.

10 песо Мексики та 10 соль Перу, тут з прадавніх часів вирощують квасолю

Хоча буряк теж давненько вирощувався нашими предками, та столові його сорти надбання лише 17 століття.

Морква. Що ж у ній дивного? Є, та морква, до якої ми звикли – лише результат випадкової мутації. Походить цей овоч з Афганістану та Персії, а до Європи він дістався лише 13-15 століття. І був він фіолетовим. І до 16 століття вирощувались саме фіолетові сорти. Помаранчеві ж – завдяки вмісту бета-каротину (а ще вітаміну А, завдяки благотворній дії якого зайці окулярів не носять) – пізніше витіснили їх.

10 ріал Ірану (Персія) та 5 пул Афганістану, монети з прабатьківщини моркви

Цибуля знана, без перебільшення, скрізь, незмінна господиня кухні. Хоча й тут “дивинка” заховалась. Латиною її звуть “allium” – тобто “часник”.

Картопля – то гість з Америки, гість, що став хазяїном. Вже й припустити важко як можна жити без неї. Але ж жили – українці почали її споживати та вирощувати лише наприкінці 19 століття, по суті якихось сто років тому. А здається – картопля була завжди… А скільки було спротиву селян при її впровадженні як сільськогосподарської культури. Дотепний хід, коли насадження картоплі вдень охоронялись солдатами, а вночі охорона знімалась і люди ту картоплю крали собі (заборонений плід), приписують і французькому королю Людовіку XVI, і прусському Фрідріху II.

1 песо болівіано Болівії та 25 центавос Гватемали, з цих країн до нас прибули картопля та помідори

Помідор, а саме томатна паста, і робить борщ борщем. Та він теж прибулець з Америки. Споживати його почали лише зовсім недавно, якихось двісті років тому вважали отруйним. Історичний факт: за наказом англійського короля Георга стравою зі смажених помідорів намагались отруїти вождя боротьби за незалежність Сполучених Штатів Джорджа Вашингтона.

В Україні томати почали вирощувати лише наприкінці 19 століття в Криму, а в повсякденне життя українців він увійшов лише в 20-тому. Зовсім “вчора”, але швидко став фаворитом на кухні.

Крім перелічених основних інгредієнтів відповідно до рецепта (а їх є: і з місцевим колоритом, і вегетаріанські, і новаторські – багатенько) додаються потрібні, але й там можна відшукати “дивинку”. І хоча теперішній борщ, як з’ясувалось, ніби й не та страва з “бърщ” нашої прадавньої минувщини (світ змінюється, а з ним і ми), але менш смачним від цього не став.

Ця розповідь, по суті, не лише про борщ. Це просто один з прикладів того, що нове та дивовижне можна відшукати в самих несподіваних місцях. Цікаве – скрізь. Потрібне лише бажання відшукати.

(Колаж та фото автора, всі монети – із власної колекції)

Благородна крадіжка

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram