Микола Сатпаєв
Журналіст "Українського інтересу"

Микола Сатпаєв. “Кримнаш” і скупники краденого з Росії

"Кримнаш" і скупники краденого з Росії. Фото lozhkin

Я тут недавно зі знайомими з Донецька говорив. Розповідають, що у місті з’явилось багато росіян. Ні, не військових – це не дивно було б. Якраз цивільні. “Скуповують” порожні квартири і переселяються жити. Спочатку я досить скептично до того поставився – у кого можна там і що купити? У “ДНР”? Але потім ще десь натрапив на подібну інформацію. Вирішив поцікавитись докладніше.

“Емігранти з Урюпинська”

Виявилось, що таких от “емігрантів” лише в Донецьку принаймні 10 тисяч назбиралось. Це за непідтвердженими даними групи “Інформаційний спротив”. Можна стверджувати, що насправді їх більше. Хто ці люди? В основному “ополчєнци” та маргінали з Росії, які приїхали сюди “боротись з фашистами”. Потім вирішили осісти. Скільки їх насправді – ніхто не знає. “Влада ДНР” передає або продає їм “пустуючі” квартири. Це житло тих українців, котрі втекли від війни.

А ще ж “ЛНР” є. Там картинка така ж сама – “освободітєлі” заселяють “освобождьонниє” квартири.

Щодо Криму, то там ще гірше – на півострів за 4 роки переселилось від 160 до 270 тисяч росіян. Як свідчить російська версія “Вікіпедії”, населення Криму на початок року становить 2 350 452 осіб. Отже – близько 10 відсотків жителів – вже чисто етнічні росіяни. Їдуть звідусіль, “купують” дешеве за російськими мірками житло. А що – Крим же “наш”.

Найприкріше у цій ситуації не те, що українська влада безсила. Вона дійсно не може нічого тут зробити – території окуповані. Найприкріше те, що це все “переселення народів” заохочується російською владою. Свідомо.

Скупники краденого та спланований геноцид

Опустимо моральний бік справи – про яку мораль можна говорити стосовно скупників краденого? А те, що нові жителі Донбасу та Криму купують саме крадені квартири, не розуміє хіба що останній дурень. Спробуймо подумати про інше – навіщо те робить Росія і що робити нам.

Кремль робить це абсолютно свідомо. Як це було після депортації кримських татар 1944-го, коли їхні будинки заселялись росіянами. І коли татари повернулись додому, виявилось раптом, що того дому в них нема, бо в ньому вже живе якийсь російський ваня. Як результат – соціальна напруга і міжетнічні конфлікти. І величезна проблема для української влади, яка змушена була все те вирішувати. Зазначимо в дужках, що так і не вирішила. На жаль.

Так буде і зараз – Москва підло і цинічно переселяє свої громадян до чужих осель, аби після звільнення Криму можна було гучно волати про “геноцид”. І, що немаловажливо, – мати потужну “п’яту колону”, якою можна буде легко маніпулювати. Бо ці скупники краденого вважають придбане ними своїм. Власне, нічого нового – сценарій повторюється. Те ж саме буде і на Донбасі.

“Родина всегда тебя бросит, сынок”

Що робити Україні? Поки – нічого. Бо з усіх точок зору – моральної, правової – дії росіян є нікчемними. Ніхто і ніколи не визнає цивільно-правові акти по купівлі-продажу цього майна чинними. Доведеться “власників” викидати з тих осель після звільнення. І витрачатись на депортацію до їхніх Урюпінськів.

Але те буде після звільнення. І буде знову крик на весь світ про “фашистів і бандерівців”. Але нікого те вже цікавити не буде. Що ж – можу лише процитувати вкотре Аркадія Бабченка: “Родина тебя всегда бросит, сынок”. Бо саме це і чекає новітніх жителів Криму і Донбасу. Цікаво, чи буде Кремль з таким же ентузіазмом селити їх назад, в уже зайняті новими власниками квартири в якійсь Кондопозі?

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.