Звідки гроші?

Гріш, шеляг… Інколи, натикаючись в просторах інтернету на якесь слово, стає цікаво, звідки бере воно своє походження. І при розплутуванні цього вузлика можна натрапити на вельми цікаві та в чомусь і неймовірні факти. Крім того, ці пошуки в чомусь споріднені з детективними методами. Захоплює!

Наведу для прикладу кілька цитат із класиків та народних приказок:
– За деякого на око ти й шеляга не дав би, а на ділі він гарний чоловік (Богдан Лепкий, “Настя”).
– Де мені їх взяти? Ні шеляга; я панською Ласкою багатий (Тарас Шевченко).
– Сіноп спалено і сплюндровано. Щось із сорок мільйонів збитку. Туреччина вимагає, щоб ми їх сплатили, а в державній скарбниці — ані шеляга (Зінаїда Тулуб, “Людолови”).
– Грошей — аж кишеня не сходиться.
– Ліпший гріш у жмені, як два в чужій кишені.
– На гріш амуніції, на десять амбіції.

Що ж то за “шеляг”, який то “гріш”? Та взагалі – звідки “гроші”?

В Європі після загибелі Римської імперії та до кінця XII століття карбування монет перебувало в занепаді. Лише з XII століття ситуація почала виправлятись. В містах Європи почалось карбування “grosso denarius”, “nummus grossus” (“великий денарій”, “гріш великий”). Спочатку це були срібні монети, з часом через інфляцію вміст срібла зменшувався, монети карбувались з білону (срібловмісний сплав), зрештою стали мідними.

Україна була тоді в складі Речі Посполитої, тому такі монети перебували в обігу і у нас. На фото монета в три гроші короля Сигізмунда III. Були випуски для Польщі та Литви, але після реформи короля Стефана Баторія наприкінці XVI століття відрізнялися вони лише дизайном.

Срібло на той час було еквівалентом вартості, монети для полегшення розрахунків варіювались у розмірах та вазі. На фото дуже красива монетка 1566 року для Великого князівства Литовського – дводенарій, вага його 0,49 грама.

З питанням походження гроша ми розібрались. А шеляг?

Шеляг – видозмінена назва монети “шилінг”, або “solidus” латиною. Монети під цією назвою часто карбувались в Європі, навіть деякі сучасні світові грошові одиниці так звуться. Внаслідок інтенсивних торговельних зв’язків у середньовічній Україні в обігу були шеляги-соліди не лише випуску Речі Посполитої, а й інших монетних дворів Європи, особливо Прибалтики (що також довгий час перебувала “в орбіті” польсько-литовської держави), Швеції і Німеччини.

Через не завжди обдумані дії в управлінні державою та невиправдане збільшення емісії грошей відбувалися стрімкі інфляційні процеси. Монети втрачали свій срібний вміст, легшали. Зрештою при королі Речі Посполитої Яні II Казимирі соліди стали мідними. “Визначні економісти” були у всі часи… Мідні монети (їх ще називають “боратинками”, за прізвищем автора проекту Т.Л.Боратіні) цікаві сучасним нумізматам ще й браком карбування, подвійними ударами штемпеля на реверсі тощо.

І гріш, і шеляг складались з менших номіналів. Гріш = 3 шелягам, шеляг = 6 денаріям. Цей номінал пережив віки, грошова одиниця Давнього Риму “денарій” в дещо трансформованому вигляді представлена серед світових валют і зараз. Це динари арабських і балканських країн, денар Македонії. Це англійський “пенні”. В багатьох країнах це слово стало коренем поняття “гроші”. На фото родоначальник всього нашого ланцюга пошуків – денарій давньоримської республіки 190-тих років до нашої ери. Непогано виглядає, як на свій вік.

А про монети як поняття та його походження є трішки в моєму блозі: Багатогранна буденність та поради в кишені.

Отак цікавість до витоків звичного і буденного слова завела нас в часи зародження Давнього Риму, поєднала давньоримську республіку, Річ Посполиту та українські приказки. Цікаве скрізь, незвичне поряд. І це – чудово!

Кого покличемо з собою?

Бразильсько-українське турне генерала