Не будьмо лайном – будьмо патріотами!

Патріотизм. Ви колись запитували себе – що робить патріота дійсно патріотом? Ні? Я також довго не звертав на це уваги. Та якось мені на очі потрапила картинка з написом – “Якщо країні жопа, то не потрібно в ній бути лайном” і я замислився…

І саме тоді усвідомив – це є основою всього патріотизму. Все інше можна відкинути на потім. Насамперед – не бути лайном. Змінити себе. А це знову таки не вдягнути вишиванку і в ній піти викинути сміття сусіду під двір, а змінитись ментально.

Начебто зараз не до того – країна проживає важкий час. В країні війна. Багато патріотів – хлопців та дівчат – добровільно пішли на війну. І це дійсний патріотизм, без ніяких перебільшень. Люди не вчать інших, як треба любити країну – вони її захищають.

Є інші, які чесно говорять: “Добровольцем не піду. Але, якщо прийде повістка – ховатись не буду”. І в часи мобілізації не ховались. Можна кидати в них каміння? На мій скромний погляд – ні. Бо люди чесно говорять свою позицію і не ховаються. Чи менший їхній патріотизм від патріотизму добровольців? А хто ту міру встановив? І хто має право судити про них? Не я, принаймні. Але ні від перших щодо других, ні в зворотньому напрямку, я не чув ніяких закидів. Бо в окопі нема різниці – чи ти доброволець, чи мобілізований. Головне – чесно виконувати свою роботу. Воювати. Боронити країну.

Але є й інші. І про них треба також говорити. І говорити, насамперед тому, що вони паплюжать отих перших і других. Через яких всіх наших солдатів часто “стрижуть під одну гребінку”.

Мова про тих, хто до гордого слова “солдат” має вельми опосередкований стосунок. Деякі з них сховалися від кредитів, деякі побігли від суду, а деякі взагалі з п’яної голови потрапили на війну. І, говорячи про них, я розумію, що зараз на мене виллється шквал обурення.

Так ось – таких “патріотів” за патріотів я не вважаю. Половина з них, повернувшись додому, чомусь думають, що їм хтось щось винний. Пиячать і надалі, тільки тепер вони “герої”, та ще й у формі. І не дай Бог вам зустрітися з такими.

Бо, побачивши їх поведінку, неможливо не зробити зауваження. А зробивши, почути приблизно таку відповідь – “Я льотчик, я в танку горів”. І саме такі “герої – льотчики” – паплюжать, ганьблять дійсно чесне ім’я героїв-патріотів. В цьому є величезна проблема, величезна біда. Бо в більшості випадків люди бачать саме таких п’яних “льотчиків – танкістів”. А ось дійсні герої, навпаки, майже не хочуть, щоб за них хтось знав. І часто – саме через таких.

Озирніться навколо – через війну вже пройшло сотні тисяч наших співгромадян. У колі спілкування кожного з українців є, як мінімум, один учасник війни. Що – вони всі “втанкєгорєвшиє”? Чому ніхто не хоче бачити проблему? Чому ми мовчимо, коли отакі персонажі ганьблять пам’ять героїв? І живих, і мертвих? Боїмося образити? Кого? Справжніх солдатів, які чесно виконали свій обов’язок на війні і продовжують чесно виконувати його в тилу, просто працюючи і будуючи Україну?

Чесно кажучи, я не знаю що з ними робити. Тому й пишу ці рядки. Я хочу, щоб їх прочитали ветерани цієї війни і підказали, що ми (вся Україна) маємо з такими робити.

На стінах будинків нашої країни стає все більше меморіальних дошок з портретами та іменами молодих хлопців та дівчат. І датами смерті – 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023… А біля них “політики – патріоти” піаряться. Таке враження, що їх встановлюють саме для них. Тобто щоб була змога засвітити фейсом.

Я готовий до того, що дурні зараз почнуть волати на мою адресу – “Сєпар! Ганьба!”. Волайте. Але проблема від того нікуди не подінеться. І вона матиме наслідки в майбутньому. А якщо хтось з вас бачить ту чи іншу проблему і мовчки, лицемірно тільки посміхається, то “лайно і сєпар” – це про вас. Не будьмо лайном – будьмо патріотами!

Наше хуторянство незнищенне!

Хто диктує моду “політику-уроду”?