15 січня 1915 року народився Леонід Молодожанин, більш знаний під псевдонімом Лео Мол. “Скульптор від Бога”, канадійський зодчий з України мав статки й престижні світові нагороди, та ніколи не забував про батьківщину і у кожному інтерв’ю підкреслював своє походження. Його внесок у монументальну скарбницю важко недооцінити – автор (часто меценат) скульптур та монументів князя Володимира Великого, Тараса Шевченка, Лесі Українки, також ліпив скульп­турні портрети Уїнстона Черчіля, Дуайта Ейзенхауера, британської королеви Єлизавети ІІ, прем’єр-міністра Канади Джона Дифенбейкера, Папи Павла VI та його наступників.

Народився на Хмельниччині, в родині гончара. Батько Григорій змалку привчив до свого ремесла і до одинадцяти років хлопець опанував усі тонкощі – від навиків з гончарним колесом (кругом) до моделювання глини. Леонід був вправний, тому легко вступив на скульптора до академії мистецтв у Ленінграді (хоч більше подобалося малювання). Погруддя композиторів Петра Чайковського й Олександра Бородіна у виконанні Леоніда Григоровича виділяло з-поміж інших. Швидко талант і завзяття були відмічені вчителем Матвієм Манізером, який залучив юного митця до гранітної Шевченкіани у Харкові, Києві та Каневі. Співпадіння? Саме постать Шевченка захоплювала Молодожанина! Та образ Тараса Григоровича викликав спротив у Леоніда – він наполягав зобразити його молодим, як на автопортретах, що не відповідало ідеологічним канонам “Шевченко в зрілому віці”…

1941 – рік успішного закінчення академії та Друга світова війна. Леонід як остарбайтер потрапив до Австрії, звідти – до Німеччини. Дивний збіг – його помітили, дозволили працювати за фахом (навіть отримав ліцензію). Вистачало грошей на життя й навчання у Берлінській академії мистецтв (був асистентом у знаного скульптора Франца Клімша). Молодожанин швидко вивчив німецьку мову, зустрів і покохав дівчину Маргарет й після весілля переїхав з дружиною до її рідної Голландії. У Гаазі відвідував лекції з історії скульптури і мистецтва, відкрив паралельно майстерню (продавав авторський глиняний посуд та кавові сервізи). 1947 – переломний, пройшла перша виставка скульптур Лео Мола (перші три літери його імені та прізвища).

Наступного року з родиною був змушений емігрував до столиці української діаспори – Вінніпегу (Канада). Англійської мови не знали, то й роботи за фахом не було… Пройшло трохи часу і він зважився розмальовувати церковні фрески. З особливою ніжністю й натхненням ставився майстер і до вітражів (у авторстві понад 80), та скульптурних портретів (більше 100 зробив для храмів різних конфесій). Чимало з них зберігаються в музеях Канади, Італії, Німеччини, США, України. Катедра св. Володимира й Ольги в Канаді має 30 унікальних вітражів – що показують історичні події християнської України.

Міжнародний успіх пов’язують з перемогою Лео Мола у конкурсі скульпторів – його бронзовий пам’ятник молодому Тарасу Шевченку виграв, і саме його урочисто відкрив у 1964 році президент США Дуайт Ейзенхауер у Вашингтоні. В авторстві Мола є також пам’ятники Шевченку в Буенос-Айресі, Обера та Апостолес (Аргентина), Порту-Алегрі та Прудентополісі (Бразилія), Енкарнасьйоні (Парагвай), Оттаві та Вінніпезі (Канада) та Лесі Українки (Торонто-Канада), Івано-Франківську та Ялті (Україна – подаровані містам) та Івану Багряному (Німеччина). Деякі роботи, створені автором за 50 років, Лео Мол особисто передав у дар Національному музеї України ім. Тараса Шевченка (м. Київ). Завжди намагався передати внутрішній стан людини через свої роботи.

“Серце України в Канаді” – так називають в Assiniboine Park “Сад скульптур Лео Мола” (The Leo Mol Sculpture Garden) та студію мистецтв “School of Leo Mol”. Понад 300 творів зодчого у бронзі, кераміці, серед яких суто українське – гуцул з трембітою, бронзові фігури гайдамаків, бандуриста, сівача, Шевченка. Ця колекція була оцінена у 4 мільйони доларів. Місцева влада виділила землю, а Лео Мол довгі роки готував сад мрії на згадку про себе і вдячність, що колись саме у Вінніпезі знайшов притулок. У парку Мол любив спілкуватися з незнайомими людьми, розказувати про фігури, про Україну, черпаючи натхнення  і сили від зустрічей. Великий трудівник, майстер гончарного мистецтва, творчий та комунікабельний, ніколи не скаржився на долю і прожив насичені 94 роки. Сумував лиш, що уникав шукати рідних, щоб не завдати шкоди як емігрант, а вони виявилися давно померлі – батько й брат у таборах, мати у вигнанні. Про Лео Мола було всім відомо давно. Та сестра Ніна вижила і розшукала його сама.

Ще за життя – академік канадської Королівської академії мистецтв, почесний доктор трьох університетів, удостоєний найвищої державної нагороди «ордена Канади». Визнаний в світі скульптор так мало жив в Україні, але так багато для неї зробив: українські мотиви, культура, традиції в його роботах навіки оселилися у різних куточках світу.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram