31 грудня 1892 року народився Михайль Семенко – видатний український поет-футурист, неординарний і контраверсійний представник “розстріляного відродження”.
Михайло Васильович народився в селі Кибинці (нині Миргородського району Полтавської області). Його мати була письменницею-самоуком, друкувалася під ім’ям Марія Проскурівна, вона й прищепила синові любов до літератури. Михайло закінчив Хорольську гімназію, Курське реальне училище, два роки навчався на Санкт-Петербурзьких загальноосвітніх курсах педагога Олександра Черняєва. Подальшій освіті завадила Перша світова війна – Михайла призвали до царської армії. Він служив у телеграфічній роті у Владивостоці, аж поки революція 1917-го не дала змоги повернутися до України й активно включитися у літературний процес.
Михайль Семенко, на відміну від, скажімо, Олександра Олеся, Євгена Маланюка, Леоніда Мосендза чи Юрія Дарагана, не став прихильником УНР, не вирушив у політичну еміграцію після поразки визвольних змагань, а залишився у більшовицькій країні. Ба більше, він вступив до більшовицької партії та робив кар’єру. Деякий час навіть працював у представництві Радянської України в Москві, потім став співробітником Одеської кіностудії. 1929 року обійняв посаду заступника голови Всеукраїнської асоціації революційного кіно, а на початку 1930-х був серед організаторів Спілки письменників України.
Під впливом Володимира Маяковського Семенко замолоду став палким прихильником нового напряму в літературі – футуризму. Він вимагав рішучого заперечення попереднього художнього досвіду, відмови від будь-яких авторитетів, від “хуторянського і провінційного” мистецтва.
Ще в лютому 1914 року, коли українська громадськість відзначала 100-річчя від народження Тараса Шевченка (святкування, до речі, були заборонені російським урядом), Семенко виступив із зухвалим футуристичним маніфестом “Сам”. Там були такі рядки: “Ей, ти, чоловіче, слухай сюди!.. Ти підносиш мені засмальцьованого “Кобзаря” й кажеш: ось моє мистецтво. Чоловіче, мені за тебе соромно… Чоловіче, мистецтво є щось таке, що тобі й не снилось… А ти вхопивсь за свого “Кобзаря”, від якого тхне дьогтем і салом, і думаєш, його захистить твоя пошана… Чоловіче, час титана перевертає в нікчемного ліліпута, і місце Шевченкові в записках наукових товариств… Я палю свій “Кобзар”.
Звичайно, такими заявами юний літератор накликав на себе обурення і бойкот з боку значної частини української інтелігенції.
1922 року Михайль Семенко проголосив панфутуристичну теорію. Згідно з нею, класичне “академічне” мистецтво, досягнувши найбільшого розвитку, деградує і зрештою має загинути. А тому необхідно створити нове мистецтво – “надмистецтво”. Семенко став засновником Асоціації панфутуристів (“Аспанфут”).
В одному з програмних творів панфутуристи так визначали свої погляди: “Ми за комунізм; інтернаціоналізм; індустріялізм; раціоналізацію; винахідництво; якість; економність; соціяльну витриманість; універсальну комуністичну установку побуту, культури, наукотехніки; нове мистецтво. Ми проти національної обмежености; безпринципового упрощенства; буржуазних мод; аморфних мистецьких організацій; провінціялізму; трьохпільного хуторянства; неуцтва; еклектизму”.
Та все ж, внесок Семенка в українську літературу був дуже вагомим. Він написав півтора десятки поетичних збірок, редагував кілька літературних часописів, допоміг робити перші кроки на творчій ниві таким митцям, як Юрій Яновський, Микола Бажан, Ґео Шкурупій. Творчість його була сповнена урбаністичними мотивами, мовними експериментами й намаганнями епатувати читача. Попри заманіфестоване ставлення до Шевченка, 1926 року Михайль Семенко став редактором одного з найдорожчих на той час радянських фільмів – двосерійної стрічки “Тарас Шевченко” з Амвросієм Бучмою у головній ролі.
Особисте життя Семенка складалося вельми непросто. Очевидно, причинами цього були його непростий характер та любов до богемного життя. З першою дружиною, Лідією Горенко, письменник розлучився. Другою дружиною стала видатна українська акторка театру й кіно Наталія Ужвій. Цей шлюб також завершився розлученням, хоча колишнє подружжя зберегло приязні стосунки.
Літературний талант успадкували всі троє дітей Семенка – Ірина, Ростислав і Михайло. Найбільше відома з них Ірина Семенко (1921–1987), яка належала до близького оточення Анни Ахматової, писала про поетів-декабристів, досліджувала творчість Осипа Мандельштама.
На межі 1920-х – 1930-х років влада почала безжально критикувати футуризм як шкідливий і антирадянський літературний напрям. Михайль Семенко поступово відходив від літературного процесу, дедалі більше розчаровувався у комуністичних ідеалах. 26 квітня 1937 року його заарештували в київському готелі “Континенталь” (нині приміщення Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, що на вулиці Архітектора Городецького).
Семенкові інкримінували участь в Українській фашистській націоналістичній терористичній організації (звісно, вигаданій), зв’язки з польськими і німецькими “фашистами” (пригадали подорож до Берліна 1929-го) та планування теракту проти перших осіб республіки. На слідстві з письменника вибили “зізнання” в тому, що він готував бомбу, яку під час святкової демонстрації 1 травня 1937 року змовники мали пожбурити в урядову трибуну, де перебував перший секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор (організатор Голодомору, невдовзі також репресований).
23 жовтня того самого року Михайля Семенка засудили до вищої міри покарання і наступного дня розстріляли в одній з київських в’язниць. Поховано лідера українського футуризму, імовірно, у Биківнянському лісі. За хрущовської “відлиги” Головна військова прокуратура визнала, що Михайля Семенка репресували безпідставно.
Михайль Семенко. Погляд у рухливу прірву майбутнього
КНР – перша мусульманська народна республіка в Україні
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
