В одному з наших матеріалів (Повертай голоблі, щоб не облизати макогона) ми вже почали розслідувати “залаштункові” значення деяких архаїчних слів, що виступають складниками фразеологізмів. Кат із ними, сьогодні рушимо нашим фразеологічним детективом далі.

Дати дропака – “швидко втекти, побігти”. Словом дропак позначали “старовинний танець, що виконується в швидкому темпі з притупуванням; різновид тропака”. Тропак – це “український народний танець, за характером виконання близький до гопака”. Це слово є у фразеологізмах вибивати (бити, садити, утинати) тропака – “танцювати тропака завзято, з запалом” та ударити (утнути) тропака – “почати танцювати тропака завзято, з запалом”. У ще одному “танцювальному” фразеологізмі – зубами третяка вибивати (“дрижати, тремтіти від холоду або страху так, що зуб на зуб не попадає”) є слово третяк. Одне з його значень (застаріле) – “потрійне притоптування в танці”.

Наявне у фразеологізмі оброком обректися (“взяти на себе моральне зобов’язання з релігійних мотивів”) слово обрік має значення “урочиста обіцянка, клятва – моральне зобов’язання”. Оброком також називали “дрібну посічену солома з вівсом, дертю для годівлі коней” (пор. прислів’я Не давши оброку, не бий коня по боку). Як видно, ці два слова – омоніми.

Ще один фразеологізм, пов’язаний з клятвою, – давати (дати) обітницю – “присягатися, клястися, зарікатися”. Словом “обітниця” називають урочисту обіцянку, зобов’язання (здебільшого релігійного характеру; клятву).

У фразеологізмі співати (вигукувати) осанну (“славити, хвалити кого-небудь (перев. безпідставно)”. Слово осанна (івр. הושענות‎ – “спаси, ми молимо”) має такі значення: “1) молитовний вигук стародавніх євреїв і християн; 2) уславлення кого-, чого-небудь; слава, хвала”.

Юдині (Іудині) срібники (срібняки), а також тридцять срібників (срібняків) – це “винагорода за зраду”. Срібниками (срібняками) називаються перші срібні монети, карбовані в Київській Русі Х-ХІ ст., а також срібні карбованці чи срібні монети взагалі.

Слово кат є у низці фразеологізмів: кат зна що (як, куди) – “не те, що треба; не таке, як треба; не так, як треба; те, що викликає осуд, подив і т. ін.”; кат із ним – “уживається для вираження примирення, вимушеної згоди з чим-небудь, невдоволення чимсь, утрати інтересу до чого-небудь”; кат його знає – “невідомо, незрозуміло”; на ката бодня, як сала чортма – “що-небудь другорядне, допоміжне абсолютно зайве, якщо бракує головного”; катюзі по заслузі – “хтось справедливо розплачується за свої негідні вчинки, одержує покарання відповідно до злочину”. Слово “кат” (і збільшений варіант – “катюга”) – є “однією з давніх народних назв нечистої сили, біса, чорта”.

Піти в старці – “стати жебраком, жебракувати”; пускати в старці – “робити дуже бідними, злиденними, доводити до жебрацтва”. Старець – це жебрак, тобто людина, що живе за рахунок милостині; вживаючись тільки у множині, це слово позначає дуже бідних, убогих, незаможних людей.

Фразеологізм давати / дати субітки означає “бити, карати різками школярів у кінці тижня за попередні провини // бити, карати за що-небудь взагалі”, а покуштувати субітки – “зазнати покарання”. Слово субітка у першому значенні – зменшена форма слова “субота”, а в другому – “покарання школярів у суботи”. Смисловим аналогом слова “субітка” виступає субіткове, що входить до фразеологізму субіткового дати (“побити”). У старій школі від покарання різками не звільняли нікого; ці “школярські тортури” перетворилися були на “обов’язковий щосуботній ритуал”. Субітником називали того, хто піддавався ритуальному суботньому биттю.

Так само з биттям, як видно з форми, пов’язаний фразеологізм битий жак – “бувала, з великим життєвим досвідом людина, яку важко перехитрити, обманути”. Так, як і попередній фразеологізм, аналізований теж пов’язаний зі старою українською школою: жаками називали школярів, бурсаків. А оскільки вони також і співали в церковних хорах, то так називали і “церковних півчих” (зокрема у лемків). Саме з цим фактом пов’язують походження цього фразеологізму.

Є думка, що фразеологізм “битий жак” – це “псевдонім” до словосполучення “битий школяр”. Слово “жак”, що походить з грецької мови і через посередництво народної латини, італійської, чеської (у чехів школярі і тепер – “жаки”), польської мов потрапляє до української, в якій воно відоме з ХV ст., пов’язане зі словами “дяк”, “диякон”, які були вчителями церковних шкіл і якими потім часто ставали самі бурсаки-жаки. Отже, у фразеологізмі “битий жак” разом з буквальним значенням поєдналося і переносне – “бувалий, досвідчений, тертий” (пор. споріднені сполуки битий жук – “бувала, з великим життєвим досвідом людина, яку важко перехитрити, обманути”, битий (бита) собака – “бувала, з досвідом людина”, що утворені за тією самою моделлю).

Також з обрядовим биттям, проте вже поза шкільною освітою, пов’язаний фразеологізм давати / дати прочуханки (прочухана) – “1. Бити, суворо карати кого-небудь. 2. Громити кого-небудь, розправлятися з кимсь”. Розмовні слова прочухан і прочуханка сьогодні мають значення “1. Покарання побоями // Бій, пов’язаний з великими втратами. 2. Сувора догана, дорікання”. З погляду походження фразеологізм давати / дати прочуханки (прочухана) перебуває у зв’язках з обрядом “пам’ятковий прочухан” та обрядом вікової соціалізації молоді. На думку дослідників, у системі звичаєвого права українців існував звичай своєрідної підготовки майбутніх свідків для земельних спорів. Роблячи щорічний обхід межових знаків, сільські посадовці брали з собою кількох хлопців 14-15 років, яких на межі піддавали обрядовому биттю, що супроводжувалося словами: “Оце щоб ти пам’ятав, що тебе бито, щоб знав, де межу проведено!”.

Носитися / розноситися як [дурень] з писаною торбою – “приділяти велику або більшу, ніж треба, увагу тому, хто (що) її не вартий (варте), не заслуговує”. Писаною торбою називали торбу, зшиту з різнокольорових шматочків. У фольклорі вона фігурує як казковий образ. Завдяки своєму пістрявому оформленню така торба виступала об’єктом особливої уваги з боку дітей і нерозумних, що спричинило появу вислову дурень з писаною торбою.

Приносити требу (треби) – “жертвувати”. Треба (=потреба) – це обов’язкова жертва, яку приносили богам на требищі у процесі відправи обряду жертвопринесення. У поганстві (язичництві) требище (=капище=жертівник=жертовник) – це храм (пор. хором (“великий дім”), який існував у східних та прибалтійських слов’ян дохристиянської епохи; так називалося взагалі місце, де приносилися жертви (треби) язичницьким богам.

За тридев’ять земель – “дуже далеко”. Тридев’ять – це числівник, що у старовинній системі рахунку дев’ятками відповідає числівнику двадцять сім. Цей овіяний містикою та магією числівник найширше представлений у казковому епосі. З часом цей числівник втрачає своє пряме (числове) значення, зберігаючись у народнопоетичних сталих висловах тридев’яте царство (королівство), тридев’ята земля (за тридев’ять земель) із переосмисленим значенням – “дуже віддалені країни (землі)”.

Ось такі цікаві слова є в деяких наших фразеологізмах. Вони відкривають різні аспекти історичного життя нашого народу, показують невіддільний зв’язок із ним мови.

Фото: zaktour.gov.ua

Псевдонім: У полоні сценічних імен

Із чого складається національна мова

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]