Не загуби миру: уроки від сина спокою

Здається, у нас його знають усі – але по-справжньому досі мало хто. Перша асоціація, яка виринає зі згадуванням його імені: “Світ ловив мене, але не впіймав”, “Свій до свого по своє”, “сродна праця” (тобто за спільнодія). Символ на купюрі у п’ятсот гривень, пам’ятник біля Києво-Могилянської академії, майстер афоризмів, поет, байкар, філософ – “український Сократ” – і просто людина – хто він насправді, Григорій Сковорода?

Себе він називав псевдонімом “Вар-Сава”. З давньогрецької це “син Сави”, тобто “Савич”. Але ім’я батька філософа, Сава, означає “спокій”. Отже, “син спокою”. Спокою позірного й душевної гармонії, але полум’яна й тверда натура. Гармонійно розвинута індивідуальність: поезія, музика, спів, філософія, педагогіка – усе в найкращих українських освітніх традиціях (європейських!) з’єдналося в ньому.

Він прожив 71 рік. З них тридцять провів у добровільних мандрах.

Ще у ХХ столітті по українських селах мало не в кожній хаті був його портрет. Навіть якщо селяни не вміли читати. На його твори складали пісні, а покоління після Сковороди пам’ятали про нього від своїх пращурів-очевидців і охоче розповідали про цю постать.

Він був своїм – як Тарас Шевченко, чий “Кобзар” читали з голосу і заучували на пам’ять. Пригадуймо з Шевченка, який у дитинстві переписував твори філософа до саморобного зошита: “Та й списую Сковороду”.

Мабуть, символічно те, що він народився 3 грудня – на Передсвято Введення у храм Пресвятої Богородиці. Звідси й особливість його індивідуальності, й релігійність, і душевна чистота. Також – незвичайне коріння: батько – небагатий козак, мати – з ханського роду. Потягу до навчання не скасовує жодна малозаможність, а козаки – передові люди.

Людина раціональна – і водночас з дуже розвинутою інтуїцією. Відомі випадки, коли він передрікав майбутнє – наприклад, епідемію чуми.

Можна викласти всю біографію Сковороди, у тому числі відомий факт, що він сам передбачив свою смерть, але краще навести кілька цікавих фактів. Він сам створив мову своїх творів, яка й сьогодні зрозуміла читачам, навіть якщо вони спеціально не вивчали лінгвістики. Створив свою філософію і жив згідно неї, як і хотів. Відкритий світу – і закритий водночас.

Григорій Сковорода здійснив багато подорожей. Угорщина, Австрія, Польща, Італія – ось країни, які пам’ятають мандрівного філософа. Там наш геній познайомився з німецькою філософією та італійською культурою. Його педагогічні погляди сучасні й сьогодні.

Наприклад: “Переконував я безперестанно молодиків у тому, щоб шукали свою природу. Шкода, що батьки завчасу не вкладають того в серця синам своїм. Звідси й буває, що військову роту веде той, хто мав би сидіти в оркестрі”. А його філософські роздуми лягали й на музику. Сьогодні “Хорея козацька” виконує барокову музику, і, зокрема, оду Сковороди “De libertate” (“Про свободу”), де знамениті слова: “Что то за вольность? Добро в ней какоє? / Іни говорять, будто золотоє. / Ах, не златоє: єсли сравнить злато / Против вольности, єще оно блато…”. Філософський твір став бойовим, бо успішно виконується зараз, коли ми визначаємо свою позицію у вируванні нинішніх процесів.

Ідея мандрів Сковороди коріниться і у способі життя кобзарів, лірників, бандуристів, мандрівних дяків, школярів та інших, тобто йде ще від Середньовіччя. Але ще є гіпотеза, що цей філософ належав до якогось таємного ордену й виконував його доручення – звідси подорожі, які могли бути завданнями.

Чим сьогодні корисний Григорій Сковорода? Самопізнанням. Духовною незалежністю. Самостійним мисленням. Принциповістю. Бажанням знати все – адже найлегше маніпулювати невігласами й тими, хто не хоче знати. І, звісно, філософ близький нам мотивацією навчатися, творити й просто бути собою. Справжня європейська людина.

Всякому городу нрав і права,
Всяка імієт свой ум голова,
Всякому серцю своя єсть любов,
Всякому горлу свой єсть вкус каков.
А мні одна только в світі дума,
А мні одно только не йдет с ума.

Петр для чинов угли панскії трет,
Федька купец при аршині все лжет.
Тот строїт дом свой на новий манір,
Тот все в процентах: пожалуй, повір!
А мні одна только в світі дума,
А мні одно только не йдет с ума.

Тот непрестанно стягаєт грунта,
Сей іностранни заводит скота.
Ті форміруют на ловлю собак,
Сих шумить дом од гостей, как кабак,
А мні одна только в світі дума,
А мні одно только не йдет с ума.

Строіт на свой тон юриста права,
С диспут студента тріщить голова,
Тих безпокоїт Венерин амур,
Всякому голову мучит свой дур.
А мні одна только в світі дума,
Как би умерти мні не без ума.

Тот панегірик сплітаєт со лжей,
Лікар в подряд ставит мертвих людей,
Сей образи жирових чтет тузов,
Степка біжит, как на свадьбу, в позов.
Смерте страшна! замашная косо!

Ти не щадиш і царських волосов,
Ти не глядиш, гді мужик, а гді цар —
Все жереш так, как солому пожар.
Кто ж на єя плюєт острую сталь?
Тот, чия совість, как чистий хрусталь.
1760-ті роки.

Фото: Укрінформ

Майк Йогансен: У царстві тіней розмовлятиму українською

День народження Сковороди: найкращі афоризми філософа