Борислав Брондуков. 85 років тому на Київщині народився геній епізоду. Його люблять всі. Свідчення тому – переповнені зали двох вечорів пам’яті, що відбулися 5 років тому в Києві. Називають українським Чарлі Чапліним, веселим чоловіком з сумними очима. Його репліки з фільмів стають афоризмами. Життя Брондукова, це, власне, цікавий урок: як залишатися внутрішньо вільним у часи скутості.
Борислав Брондуков. Життєпис сумного клоуна
Борислав Миколайович народився 1 березня 1938 року в селі Дубова Поліського району. Десятирічку закінчив лише з однією четвіркою – з хімії. 1960 року здобув фах будівельника у Київському будівельному технікумі. Працював виконробом на будівництві, потім на заводі “Арсенал”, де грав у народному театрі. З 1961 по 1965 рік навчався у Театральному інституті ім. І. Карпенко-Карого.
Дебютував 1962 року у фільмі Сергія Параджанова “Квітка на камені”. У 1968 році – нагороджений дипломом Всесоюзного кінофестивалю у Ленінграді за найкращу чоловічу роль у фільмі “Камінний хрест”. Знявся у понад 110 фільмах, зокрема, у стрічках “Афоня”, “Осінній марафон”, “Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона”, “Вас чекає громадянка Ніканорова”, “Зелений фургон”, “Ми з джазу”. З 1965 року і, до кінця своїх днів Брондуков – актор Київської кіностудії, хоча довелось зніматися на багатьох загальносоюзних майданчиках.
Пережив кілька інсультів та видалення гематоми головного мозку. Востаннє на екрані з’явився у 1997 році в картині “Хіппініада, або Материк любові”, але після третього інсульту (1997) він не розмовляв і не вставав з ліжка. До останніх днів актора його янголом-охоронцем була дружина Катерина.
У 1995 році Брондуков став першим лауреатом Державної премії України імені Олександра Довженка.
Був двічі одружений. Перший шлюб зі звукооператором Мариною швидко розпався . Пережив важку депресію. З жінкою свого життя – Катериною – познайомився, коли йому був 31 рік, а їй – 18. Виховали двох синів – Богдана (1970 р. н.) і Костянтина (1979 р. н.).
Борислав Брондуков пішов у вічність 10 березня 2004 року на 67-му році життя. Похований на Байковому кладовищі у Києві (ділянка №49а).
У День українського кіно, 8 вересня 2012 року відкрили меморіальну дошку на фасаді будинку, де актор жив на вул. Інститутській.
У 2008 році побачила світ книга “Тринадцять сповідей”, упорядкована Катериною Брондуковою. До неї увійшли поетичні мініатюри та вірші Брондукова.
Небилиці про Борислава
Життя улюбленого актора продовжує обростати теплими споминами – легендами.
– Коли у 23 роки зважився здати документи до Театрального інституту, почув у приймальній комісії: “З такою зовнішністю, як у вас, — виконробом працювати , а не до театрального проситися”, – розповідає мистецтвознавець Ганна Черкаська. – Брондуков зобідився і хотів піти, але до кімнати зайшов ректор Микола Задніпровський. “Ви чому його женете?! Та він знаменитим артистом стане! Я бачив, як він у заводському народному театрі грає”. Екзамени Борислав склав із першого разу.
У 1968 році Івана Миколайчука та Борислава в аеропорту зустрічала Катерина з подругою Людою, знайомою з Іваном. Брондуков ніс валізи й почав залицятися до Катерини. Наступного дня вони знову зустрілися, пішли на дніпрові схили. На квартирі у Миколайчука Боря зварив картоплю, сосиски, зробив салат. Потім почав запрошувати до ресторанів. Через рік в оселі її батьків на Березняках Борислав і Катерина святкували весілля. Він любив сім’ю, синів Костянтина й Богдана, просив хлопців не ставати акторами, то вони й не стали.
Брондуков любив ходити на ринок. Підходив до свинячої голови й запитував: “Скільки коштує таке лице?”. Приносив продукти, гарно готував. Прав, лагодив взуття; шив собі й хлопцям штани та шкіряні сумки. Любив рибалити.
Відвідував костел, звідки приходив радісний, піднесений.
– Брондуков причетний до творення багатьох смішних, і не дуже, історій, – стверджує кінорежисер Сергій Тримбач. – Небилиць про нього розказують – неміряно.
Ось одна з них, до прикладу. 1969 рік, Ленінград, Всесоюзний кінофестиваль. Брондуков отримує нагороду за кращу чоловічу роль у фільмі “Камінний хрест” Леоніда Осики. Актора обступають журналісти, запитують про творчі плани. Актор надимає щоки: “Я мрію зіграти роль Владіміра Ілліча Лєніна… У Театрі сатири…” Журналісти швиденько позадкували: хто ж його знає, скільки у тій юрбі “стукачів”…
1997 року режисер Юрій Терещенко зняв фільм “Небилиці про Борислава” . Там є і сам Брондуков, і Кость Степанков, і Ада Роговцева, і Лесь Сердюк, і Марічка Миколайчук…
Брондукову та його дружині Катерині присвячено одну із новел іншого фільму Ю.Терещенка – “Вічний хрест” (2003).
Борислав Брондуков. Актори не вмирають
14 березня 2018-го у столичному Будинку актора при переповненій залі відбувся другий вечір пам’яті Актора. Чарівна Катерина Брондукова згадувала про єдиного чоловіка свого життя разом з дітьми та онуками. Безперечно, родина та зіграні Брондуковим ролі є його яскравим посланням у вічність. Хтось кинув фразу: “Актори не вмирають!” Якщо йдеться про таких як Брондуков, то – так. Із портрета на сцені він оглядав залу так проникливо й іронічно , що здавалося – от-от заговорить…
– Думаю, Бронечка розумів, що Гамлета йому навряд чи запропонують, – згадує Катерина Брондукова. – Він завжди говорив: “Чорт з ними, з головними ролями! Ви дайте мені хороший епізод, і я з нього зроблю цукерку!”. І зіграв 110 епізодів! – У 1993 році, коли стався другий інсульт, наша родина дуже бідувала, тож довелося мені опановувати фах швачки: обшивала акторів, виготовляла концертні сукні.
– 1 березня , не дивлячись на снігопад, синя зала Будинку кіно була вщерть заповнена, – каже актриса Світлана Князєва. – Спогадами ділились артисти Раїса Недашківська, Наталя Сумська, Олександр Ігнатуша, Володимир Шпудейко, композитор Володимир Губа, кінооператор Юрій Гармаш, поет і режисер Станіслав Чернілевський. Гарне враження справив фільм “Шукачі перлин” (1984) О. Ігнатуші з Брондуковим у головній ролі..”
– Також у Будинку кіно з 1 березня і досі діє фотовиставка “Мій Борислав Брондуков , – додає Сергій Тримбач. – Автор світлин – видатний кінооператор, фотограф Юрій Гармаш.
– Хоча зовні Борислав видавався таким смішним, він був дуже глибокою людиною, – згадує народний артист України Іван Гаврилюк. – Зіграв чимало драматичних ролей, які, на жаль, мало хто знає. Тому глядачі часто сприймають Брондукова як актора комічного жанру. Плюс далася взнаки роль п’янички у фільмі “Афоня”…
…Втрату свого друга ще зі студентської лави Івана Миколайчука Броник пережив надзвичайно важко. Брондуков з Катериною вперше і востаннє були десь на відпочинку (по-справжньому відпочивати ніколи не вмів), друзі не знали, де він є (мобільників ще не існувало), не повідомили, тож на похорон друга не потрапив. Коли повернувся, то часто ходив на Іванову могилу, міг сидіти півдня на Байковому кладовищі…
У моїй пам’яті Броник залишиться веселою людиною невеселої епохи… І таких органічних артистів на екрані, як Брондуков, нам зараз дуже не вистачає… Вважаю, що найбільшим пам’ятником для митця стане розквіт українського кіно…
Хто читає Дударя, той в дурні не пошиється
Коли людство подолає час і смерть. У Витачеві зберігається послання у вічність
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
