Андрій Грабар (у всьому світі відомий як Андре Грабар) народився у Києві 26 липня 1896 року, можна сказати, під благовіст, що сповіщав про відкриття Володимирського собору. Мабуть, цей факт визначив все подальше життя видатного медієвіста.

Наша столиця цієї доби переживає один найяскравіших етапів своєї історії. Андрій Миколайович зростає у Києві, у якому Рисувальна школа Миколи Мурашка стає Художнім училищем, де Олександра Екстер відкриває студію-салон авангардистів, де Владислав Городецький будує Дім з химерами і Ханенки збирають колекцію живопису, яка стане музеєм, Києві Олександра Богомазова, Василя Кричевського, Давида Бурлюка. Це цілком європейське місто: наприклад Екстер товаришувала з Пабло Пікассо і Гійомом Аполінером, а Василь Кричевський вчився у Густава Клімта у Відні. Це місто, яке сумлінно вивчає своє коріння, добре розуміється на сучасному контексті та сміливо дивиться в майбутнє, розуміючи, що власне і самобутнє хоче створити для того майбутнього.

Грабарі не могли пройти повз такі визначні процеси, хоча б через свій суспільний статус. Батько Андрія – Микола Степанович Грабар – юрист і сенатор, голова Київського окружного суду. Мати – Єлизавета Іванівна походила з сілезького роду баронів Прітвіц. Родовий маєток батька був на півночі Чернігівської губернії біля містечка Погар. Київський будинок Грабарів, цікавий зразок модерну, зберігся донині і розташований за адресою вул. Юрія Іллєнка, 8 (колишня Дорогожицька).

Андрій Грабар
Андрій Грабар

Змалку Андрій мріє про військово-морську кар’єру, але на заваді стало неідеальне здоров’я. В 1914 році Андрій закінчує гімназію і їде добровольцем на фронт в Галичину, але його швидко демобілізували знову ж таки за станом здоров’я.

Наступною пристрастю стає живопис, проте перемагає цікавість до історії (а можливо і батьківський вплив). Хлопець вступає на історико-філологічний факультет Київського університету, вивчати історію мистецтв, хоча аматорський живопис так і не полишить все життя. Пізніше переводиться в Петербург – сім’я переїжджає у зв’язку з новим призначенням батька. Тут Андрій вчиться у Кондакова Н.П. і Айналова Д.В., які вважаються зачинателями візантієзнавства на теренах Російської імперії. В Петрограді в бентежному 1917-му виходить його перша наукова робота «Фрески Апостольського приходу Києво-Софійського собору». Але після лютневої революції він знову повертається вчитись до Києва, а закінчує університетський курс в Одесі.

Київський будинок Грабарів, цікавий зразок модерну, зберігся донині і розташований за адресою вул. Юрія Іллєнка, 8 (колишня Дорогожицька)
Сучасний вигляд будинку

У лютому 1920 року Андрій з матір’ю залишають Одесу і переїздять до Болгарії, спочатку в Варну, а пізніше в Софію, де наш герой, завдяки рекомендаціям свого вчителя Кондакова Н. П., працює в Археологічному музеї, багато їздить країною. Тут же знайомиться зі своєю майбутньою дружиною – Юлією Івановою, лікарем. Але не втрачає зв’язку з вчителем, що підтверджує його стаття, надрукована в 1930 році в Празі, де працював відомий Seminarium kondakovianum. Крім того, за цей «болгарський» період Андрій Грабар підготував монографію про Боянську церкву і двотомник «Релігійний живопис в Болгарії», яка разом з іще однією роботою «Східні впливи в балканському мистецтві» стане дисертацією, що її Андрій Миколайович захистить вже у Страсбурзі.

До Страсбургу родина Грабарів переїздить у жовтні 1922 року. Тут до них приєднуються і батьки, а також родина брата, видатного імунолога Петра Грабара. Спершу Андрій погоджується на скромну посаду викладача російської мови. Це була не лише можливість заробити, але й зовсім інше коло спілкування. У Страсбурзькому університеті наш герой слухає лекції Марка Блока і Поля Пердрізе. Невдовзі вчений отримує посаду заступника професора загальної історії мистецтв, а після захисту дисертації – доцента.

Відомо, що у 1928 році сім’я отримує французьке громадянство, а 1929 та 1933 народжуються сини – Олег і Микола. В цей же час йде робота над знаковою книгою – вона побачить світ у 1936 – «Імператор у візантійському мистецтві». Так замкнулося коло, яке розпочалося мозаїками Софіі Киівської, пошуками Васнєцова для Володимирського собору та Врубеля для Кирилівської церкви. І продовжилось власними дослідженнями болгарських храмів і ось сформувало славетного спеціаліста-візантолога. Від Софії Київської через Софію болгарську до Софії Константинопольської як квінтесенції візантійської культури.

Книга мала великий резонанс серед наукової спільноти. Згодом це призвело до того, що «патріарх» французької візантієзнавства Габріель Мілле запропонував Андре Грабару свою посаду директора секції релігійних наук у Практичній школі найвищих досліджень, що нині входить до складу Сорбони. Так в 1938 році Андрій Грабар з родиною опиняється в Парижі, де продуктивно займається дослідженнями попри Світову війну. Під час війни він служить офіцером-перекладачем і морським шифрувальником – дитячі мрії все ж частково справдилися. Ймовірно , також «у спадок» від Мілле, він отримує посаду професора візантійської археології в Колледж де Франс (у 1946 році).

Проте, головні роботи його вийшли друком значно пізніше – у другій половині 50-х – 60-х років. Крім того, у 1958 році він переїздить до США, де стає однією з ключових фігур в Думбартон-Окс – американському та світовому центрі візантиністки під управлінням Гарвардського університету. Він був професором-дослідником цієї установи с 1950 по 1964 рік; став членом Американської академії мистецтв і наук. І саме Думбартон-Окс належить архів Андре Грабара, хоча життя його скінчилось в Парижі 5 жовтня 1990 року.

Андрій Миколайович Грабар вважається засновником візантієвістики та вивчення ікон 12 століття. І його робота отримала продовження не лише у працях його численних учнів, а і у дослідженнях сина. 

Олег Грабар – син Андрія Миколайовича, історик мистецтва, спеціаліст по історії ісламського мистецтва середньовіччя. Як ми вже згадували, Олег Андрійович народився у Страсбурзі 3 листопада 1929 року. Його дитинство і юність пройшли в Парижі, де він отримав ґрунтовну освіту: навчався в ліцеях Клода Бернара та Людовіка Великого, а пізніше в Паризькому університеті (дипломи 1948-го та 1950-го року). З 50-х років його діяльність тісно пов’язана з провідними університетами США.

Олег Грабар
Олег Грабар

Він отримав наукові ступені в Прінстоні та Гарварді, досліджував та керував розкопками в Африці та Азії. Заснував спеціальне наукове видання щодо ісламського мистецтва. Комплекс його робіт сформував основу для наукового вивчення різних аспектів мистецтва ісламу – архітектури, мініатюри, орнаменту тощо. А влітку 2005 року Олег Андрійович приїздив до Києва «у пошуках свого коріння». Тобто можемо вважати, що перейняв естафету у свого батька Андрія, який стверджував: «Ні мої батько та дід, ні я сам ніколи не забували про наше українське походження».

8 січня 2011 року Олег Грабар залишив наш світ. «Історик ісламського мистецтва та архітектури, чий вражаючий широкий діапазон та аналітична тонкість допомогли трансформувати західне вивчення ісламської культури, помер у суботу у своєму будинку в Прінстоні, штат Нью-Джерсі. Йому був 81 рік», – написала Нью-Йорк таймс.

Арсеній Тарковський – повернений українець

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]