Григорій Шерстюк – зразок людини-громадянина

Український мовознавець, педагог, журналіст, видавець і громадський діяч Григорій Шерстюк народився 26 листопада 1882 року в селі Новий Тагамлик Полтавської губернії. Освіту здобував у місцевому училищі, по його закінченні вступив до Новобузької семінарії. Під час навчання він створив гурток, в якому однодумці вивчали історію та літературу, водночас поширювали книжки українською мовою серед місцевого населення. Також члени об’єднання випускали рукописний журнал, куди входили їхні дебютні літературні твори. У 1904-му Шерстюк, закінчивши навчання, повернувся на Полтавщину. Спочатку вчителював у земській школі села Наталівка, згодом у селі Мала Перещепина.

У той період на теренах України активізувався національний рух, який мав неабиякий влив на молоде покоління. Григорій був справжнім патріотом своєї Батьківщини, тому не міг не долучитися до національно-культурного відродження й становлення української нації.

“Дитина села, він був органічно зв’язаний з українством і поза межами українського руху просто не можна було собі уявити цю кремезну, спокійну, розсудливу в практичних питаннях і палку в почуваннях постать. Українство було його життям. У школі, в учительській семінарії він був ватажком і вчителем українства для своїх товаришів; на селі під його впливом всі більш тямущі люди поробились свідомими українцями; у житті рідко хто зі стрічних людей міг не піддатися впливові цієї надзвичайно переконаної й свідомої в українстві людини”, – так пізніше напише про Шерстюка Сергій Олександрович Єфремов.

Звісно, що не помітити такого активіста не можливо. Зрештою, коли він взяв участь у масових демонстраціях 1905 року, його заарештували. За ґратами він пробув недовго, його взяли на поруки та до суду відпустили на волю. Григорій подався в Донецьк на Лідіївські шахти, де продовжив викладацьку діяльність. Проте за два місяці керівництво штольні довідалося про арешт вчителя й змусило покинути копальню. Після суду Шерстюк провів рік у Лук’янівській тюрмі.

Коли тюремне ув’язнення закінчилося, перед Григорієм постало питання працевлаштування. Про викладацьку діяльність уже можна було й не мріяти – заборонено. Тому він вирішив присвятити себе журналістиці. Спочатку працював із російськими виданнями, але його душа прагла стати частиною творення української публіцистики. Невдовзі йому це вдалося. Він став секретарем і дописувачем часопису “Рідний край” (заснований 24 грудня 1906 року, один із найпомітніших українських періодичних видань Наддніпрянщини).

В основному Григорій Пилипович писав рецензії на шкільні підручники та художню літературу. Ці відгуки допомагали зорієнтуватися на письменницьких новинках. Вони допомагали популяризувати українські видавництва, а разом із тим найкращі літературні та наукові роботи. Підписувався Шерстюк або криптонімами Г. Ш., Гр. Ш., Я. Г. або псевдонімами Я. Гетьманчук, Гр. Чубрій.

Григорій не обмежувався роботою в редакції. Він ініціював створення Всеукраїнської учительської спілки (ВУУС) – професійної української організації вчителів і діячів народної освіти. Окрім того, разом із однодумцями, власним коштом, заснував видавництво педагогічної літератури “Український учитель”. У 1907 році тут бува видана книга “Коротка українська граматика”, яку уклав Шерстюк. За два роки роботи видавництва було надруковано дев’ять книг, серед яких були підручники з арифметики, астрономії та анатомії.

Із 1908-го видавництво працювало в Києві. Тут вийшла друга частина “Граматики” Шестюка, а потім “Український учитель” зосередився на виданнях книжок для самоосвіти населення та дитячої літератури. Тут видрукували книги і про державний лад в Атенах, і про національне відродження слов’янських народів, і про ботаніку, і про небо. Також були опубліковані твори українських письменників, зокрема Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Леоніда Глібова. Григорій Шерстюк і сам написав кілька науково-популярних оповідань для дітей. У 1910 та 1911 роках видавництво “Український учитель” отримувало відзнаки на всеросійських виставках.

Шерстюк все життя мріяв створити також педагогічний часопис, і в 1910-му він нарешті втілив задумане в життя. На теренах Російської імперії з’явився перший український педагогічний журнал “Світло”. Григорій Пилипович частину редакторської роботи взяв на себе, до кожного номера готував свій матеріял. Тематика цього видання була обширною: тут вміщувалися науково-творчі досягнення педагогів, стан української освіти, пропозиції щодо змін у сфері шкільництва, вшанування визначних освітян, рецензії на педагогічну літературу тощо.

Робота у видавництві та редакції вимагала багато зусиль, а Шерстюк все життя страждав на туберкульоз кісток. Зрештою такий шалений ритм призвів до погіршення здоров’я. Влітку 1911 року Григорій Пилипович поїхав на лікування до Євпаторії. Коли йому стало легше, знову повернувся до Києва й з головою поринув у роботу. Він був настільки захоплений своєю справою, що майже не приділяв уваги здоров’ю. Йому ставало гірше, але всі свої сили він спрямовував на підготовку нового номеру журналу. Зрештою це призвело до трагічних наслідків. 24 жовтня 1911 року, не доживши кілька тижнів до свого 29-ліття Григорій Шерстюк відійшов у засвіти. Його поховали на Байковому кладовищі. На могилі невтомного діяча встановили хрест, а на постаменті викарбували слова:

“Прямуючи до світла, ніс “Світло” незрячим і, йдучи шляхом тернистим, зберіг ніжність і лагідність вдачі й незалежність духа свого, подаючи собою зразок людини-громадянина”.

Олександр Івченко – конструктор серця літаків

Ніл Хасевич: Я не можу битися зброєю, але б’юся різцем і долотом