Олександр Білецький – український літературознавець. Його діяльність у цій царині тривала понад п’ять десятиліть. То був надзвичайно буремний час зламу старих суспільно-політичних порядків і формування нових, постреволюційних. Білецький писав монографії, статті, газетні нариси, рецензії, передмови до творів класичної та сучасної літератури. Нерідко доводилося рахуватися з ідеологічним диктатом влади, однак він намагався за будь-яких умов зберегти власний стиль і незаангажовану думку.
Олександр Іванович народився 2 листопада 1884 року в Казанській губернії в родині видатного українського ґрунтознавця Івана Івановича Білецького. Початкову освіту хлопець здобував у місцевій гімназії, ще тоді він захопився стародавніми мовами, історією та літературою. Коли сім’я перебралася до Харкова, вчився в третій гімназії, яку закінчив у 1902-му.
Олександр продовжив навчання в Харківському університеті на історико-філологічному відділенні. У той період з’явилася велика оригінальна праця “Легенда про Фауста у зв’язку з історією демонології”. За неї студент отримав найвищу відзнаку. По закінченню в 1907 році вишу, Білецький залишився при ньому для здобуття професорського звання. Водночас працював викладачем літератури в місцевих школах.
У 1909-му Олександр Білецький подався до Петербурга, де прожив три роки, готуючись до магістерських іспитів. У цей період він займався дослідженням поезій Симеона Полоцького (одного з видатних діячів східнослов’янської культури XVII століття, богослова, письменника, поета, драматурга).
Склавши іспити, Білецький повернувся до Харкова й обійняв посаду приват-доцента в університеті, також працював викладачем у різних навчальних закладах. 1918-го захистив працю про творчість забутих і маловідомих письменників 1830-1860 років.
Після буремних подій 1917 року Білецький завідував історико-театральним відділом при Міністерстві народної освіти. Він став організатором першого дитячого театру в Україні. На сцені цього театру з великим успіхом йшли п’єси Річарда Победимського (один із творчих псевдонімів Олександра Івановича).
У 1937 році Білецький за сукупність дослідницьких праць без захисту дисертації отримав ступінь доктора філологічних наук. За два роки став академіком Академії наук УРСР. Із початком німецько-радянської війни Білецького разом із іншими працівниками АН евакуювали до Уфи.
Від 1944-го і до кінця життя Білецький був очільником Інституту літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР, водночас професорував у Київському університеті.
Олександр Іванович досліджував творчість видатних українських митців, його праці присвячені Івану Вишенському, Григорію Сковороді, Івану Нечую-Левицькому, Панасу Мирному, Марку Вовчку, Михайлу Коцюбинському, Лесі Українці й іншим.
У своїй праці “Шевченко і світова література” вчений уперше спробував розглянути значення української класики для світової літератури. Дослідження цього питання та свої думки вилилися в наступну роботу “Світове значення творчості Шевченка”. У 1956-му з-під пера Білецького з’явилася монографія присвячена життю і творчості Івана Франка. На прикладах наших митців, зокрема Кобзаря та Каменяра, вчений показав як українська література звучить далеко за межами нашої держави.
“Ми повинні поставити питання про індивідуальну своєрідність української літератури, про ті особливості, які забезпечили їй своє місце не тільки серед слов’янських літератур, а й у світовій літературі”, – зазначав Білецький.
Він також автор низки праць, які присвячені розвитку літератури, найпомітнішими з яких є двотомник “Історія української літератури”, дослідження стародавньої писемності, “Хрестоматія давньої української літератури (Доба феодалізму)”.
Наукові опуси Білецького з історії української літератури, його теоретичні розвідки та біографічні нариси стали вагомим внеском у розвиток українського літературознавства.
Проте Олександр Іванович писав не лише про українських митців. Уваги дослідника удостоїлися англійські, французькі, італійські та російські письменники. Йому належать статті про европейський романтизм, художню літературу на Заході. Білецький, працюючи зокрема над проблематикою української літератури, писав:
“Не відмовлявся й від пропозицій стосовно літератур західних і літератури російської, обслуговуючи в першу чергу українського читача, але інколи з’являючись і в російській пресі”.
Олександр Іванович також був автором та співавтором підручників і наукових посібників не лише для середніх, а й вищих навчальних закладів.
Олександр Білецький відійшов у засвіти 2 серпня 1961 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.
За два роки по смерті науковця у світ вийшла праця “До питання про періодизацію історії дожовтневої української літератури”. У 1984 році іменем видатного науковця названа одна з вулиць Києва. 1986 року Національна спілка письменників України заснувала літературну премію імені Білецького. Вона присуджується за критичні, літературознавчі та мистецтвознавчі праці.
Андрій Ніковський – трагічна доля діяча Української революції
Моїз Гайсинський – основоположник радіаційної хімії з України
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
