Марія Струтинська – одна з найактивніших учасниць українського жіночого руху в Галичині, а ще письменниця та журналістка. Вона разом із іншими жінками заснувала найбільшу жіночу організацію “Союз українок”, а також ініціювала створення журналу “Нова хата”, який конкурував із відомими польськими часописами.

Марія (уроджена Навроцька) народилася 9 вересня 1897 року на Львівщині в родині місцевого пароха. Освіту здобувала в учительській семінарії у Станіславові (нині Івано-Франківськ), потім студіювала в Українському таємному університеті (український нелегальний вищий навчальний заклад у Львові).

Марія Струтинська

Навчання Марія поєднувала з активним громадським життям, була членкинею “Пласту”, долучилася до жіночого руху. У серпні 1919 року Марія разом із Бланкою Баран та Іванною Одриною організували зустріч жінок Наддніпрянщини та Галичини. Сходини провели у Кам’янці-Подільському, де і проголосили заснування “Союзу українок”. Головна мета товариства – жіноча освіта, гігієна, рівноправність у праці, зміцнення національної свідомості. Цей союз ставив за ціль виховати новий тип українки.

Із 1922 року в західноукраїнській періодиці почали з’являтися перші публікації Марії – вірші, нариси, оповідання та статті. За три роки на полицях галицьких видань з’явився ілюстрований місячник “Нова хата”. На шпальтах жіночого журналу красувалися світлини артисток, художниць та моделей. Також у ньому були розділи, присвячені модним новинкам в одязі й аксесуарах, зображувалися проєкти хатнього інтер’єру.

З часописом співпрацювали й лікарі, зокрема гінекологиня Софія Парфанова та дерматолог Євген Дурделло, які давали медичні та косметичні поради читачкам. Там розміщували свої дописи й відомі громадсько-культурні діячі, митці, мистецькі критики, письменники та літературознавці. Марія була однією з найактивніших засновниць цього видання, який називали “журнал для інтеліґентного жіноцтва”.

Працівники Музею Івана Франка у Львові. 7 квітня 1941 р. Стоять у верхньому ряду зліва направо: наукові працівники Ірина Радловська, Федір Кулечко, невідома доглядачка Музею, старша наукова працівниця Марія Струтинська, Ольга Франко (сперлась на поруччя), фотограф Пронь (тримається за поруччя); сидять у середньому ряду зліва направо: І. Тисовська (донька проф. К. Студинського), секретар Музею Ліда Кедринська, Петро Франко; сидять у нижньому ряду зліва направо: двірник Юліан Дутка і робітники. Фото з фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка:
Марія Струтинська
Марія Струтинська

Починаючи з 1937-го Марія працювала редакторкою жіночого видання “Українка”, потім була співредакторкою журналу “Наші дні”. У той період вона познайомилася з визначним українським громадсько-політичним діячем та відомим журналістом Михайлом Струтинським. Невдовзі пара взяла шлюб.

Новоспечене подружжя з головою поринуло в громадське життя. Ця робота стала сенсом їхнього життя. Вони наполегливо збирали інформацію, працювали навіть уночі, у своїх публікаціях доносили точку зору читачів, щоб морально підтримати народ, який потерпав у неволі. А потерпали тоді всі українці, не залежно від того де жили – з одного боку поляки, з іншого – більшовики.

У саду Івана Франка стоять зліва направо: фотограф В. Пронь, наукова працівниця І. Радловська, І. Тисовська (донька проф. К. Студинського), Ольга Франко з Білевичів (дружина Петра Франка), доглядачка (?), старша наукова працівниця Марія Струтинська, науковий працівник Федір Кулечко. Сидять зліва направо: секретарка Ліда Кедринська, директор музею Петро Франко, невідома. 7 квітня 1941 р. Фото з фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка:
Марія Струтинська

Коли розпочалася Друга світова війна, 17 вересня до Львова вдерлися радянські “визволителі”, замінивши одне ярмо на інше. З перших днів вони стали наводити кривавий лад у “своїй оселі”. Нищили все – населення, культуру, традиції. Чимало видатних діячів замордували в більшовицьких тюрмах. На початку літа 1941-го заґратували й Михайла Струтинського. Години тягнулися нескінченно, допити, тортури. Марія намагалася передати чоловікові до каземату хоч кусень хліба, бо знала, що в’язнів часто морять голодом. Михайло, попри катування, тримався мужньо, виступав проти більшовицької безчинності, й не відступав від своїх поглядів.

“Забравши з хати арештованого, НКВД запечатувало всі, окрім одної, кімнати. До цих кімнат спроваджувалися енкаведисти з сім’ями. Займали їх, річ ясна, разом з меблями, постіллю й усім, що було там у хвилині арешту. Все це вважали своєю незаперечною власністю. Вони обкрадали нас і в нашій кімнаті, не зважаючи на те, що ми завжди замикали її на ключ”, – згадувала Марія про ті страшні часи.

Після початку німецько-радянської війни більшовики поспіхом залишали західні українські землі. Свій відступ вони вимостили трупами в’язнів. Тисячі розстріляних, тюрми залиті кров’ю, винні чи не винні, байдуже, просто непотрібні, а значить – смерть. Серед тих нещасних був і Струтинський.

“Коли 30 червня, з приходом до Львова німецьких військ, ми розбили львівські тюрми та увійшли в їхні брами, ми застали в них замість наших найдорожчих великі могили на подвір’ї та повні трупів підвали<…> Пусті в’язничні корпуси відкрили нам увесь жах життя в’язнів”, – писала Струтинська.

На зміну більшовикам прийшли нові окупанти-визволителі – німці. Овдовіла Марія деякий час працювала у школі та Літературному музеї Івана Франка. Під псевдонімами Віра Марська та М. Терен дописувала в різні періодичні видання. Найвідомішим твором того періоду письменниці стала повість “Буря над Львовом”. Авторка описала в ньому соціально-політичне життя довоєнного міста.

Коли радянські війська знову підходили до Львова, люди стрімголов тікати, залишаючи домівки та майно. Кривава рана від “братів” ще була надто свіжою. Не забулися страхіття терору та тисячі вбитих. Щоб знову не потрапити під захист більшовицького чобота, українці готові були бігти світ за очі. Тікала і Марія.

Їй вдалося через табори переміщених осіб в Німеччині виїхати до США. У 1949-му вона оселилася у Філадельфії. У цьому штаті була досить велика українська діаспора. Марія Струтинська одразу ж долучилася до праці. З-під її пера виходили дописи до різних журналів, як місцевих так і діаспорянських. Також співпрацювала з жіночими товариствами. У 1964-му вийшла збірка оповідань “Помилка д-ра Варецького” та спогади “Година в парку”. У 1970-х опубліковано “Далеке зблизька” та п’єса “Американка”.

6 травня 1984 року Марія Струтинська відійшла у засвіти. Її поховали на українському цвинтарі Фокс-Чейз у Філадельфії.

Фото: “Союз українок”

Наталія Ужвій – українська легенда театру та кіно

Емансиповані українки. Як наші жінки боролися за місце під сонцем

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Інформаційний фронт, знання – це важливо. Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]