Один зі старовинних провулків нашої столиці – Георгіївський. Він розташований в історичному центрі Києва, так званому Старому місті. Це саме той провулок, який містяни та гості столиці знають завдяки брамі Заборовського, пам’ятнику “Захисникам кордонів Вітчизни всіх поколінь” (на перетині з Рейтарською і Золотоворітською вулицями) та фігурі з мультфільму “Їжачок у тумані” Костянтина Скретуцького – оздоблювача Пейзажної алеї. Проте історія цього провулку сягає глибин сивої давнини, аж до часів Русі. Сама назва провулку походить від церкви, яка колись тут стояла – Георгіївський храм.

Юріїв день осінній (Осінній Юрій, Холодний Юрій) припадає на 26 листопада (9 грудня). На думку деяких істориків святкування цього дня встановив київський князь Ярослав Мудрий у ХІ столітті. Дата була присвячена освяченню Георгіївського храму, спорудженому у 1051-1054 роках у Києві.

Георгієвська церква зі сторони сучасного Георгієвського провулку. Фото до 1934 року
Георгіївський храм і будинок на Рейтарській 4 у Києві. Фото: 1900-ті роки

Як повідомляє “Повість врем’яних літ”, 1037 року великий князь Ярослав Мудрий звів у Києві Софійський собор (насправді він продовжив роботу батька – Володимира Великого, який і заклав собор), монастир Святої Ірини і монастир Георгія Побідоносця (Переможця). Таку присвяту князь дав тому, що його хрестильним ім’ям було Георгій-Юрій. Приблизно тоді ж було засновано й міста Юр’єв на Росі (нині Біла Церква) і Юр’єв у Чудській земі (нині Тарту, Естонія).

Перший кам’яний Георгіївський храм було завершено на початку 1050-х років, і простояв він менше двох століть. Відомо, що ченцем тут був один із останніх синів Володимира Великого – колишній псковський князь Судислав Володимирович, який помер 1063 року і тут же був похований. 1240 року храм зруйнували монголи хана Батия, коли захопили й спустошили Київ. Понад чотириста років храм перебував у руїнах, аж поки в 1674-му московський воєвода Юрій Трубєцькой наказав звести на цьому місці дерев’яну церкву.

1) Софія Київська, 2) Георгіївська церква, 3) Сквер із сучасним пам’ятником “Захисникам кордонів Вітчизни” (Козак на коні). Аерозйомка 1918. Ілюстрація: Вікіпедія
Георгіївська церква до перебудови. Фото кінця XIX ст.

Минуло ще сім десятиліть – у 1744-1752 роках дерев’яну споруду замінили на нову кам’яну Георгіївську церкву в стилі бароко. Вона стояла на фундаментах стародавнього храму, впритул до стін Софійського монастиря (на південь від нього). Учасницею закладання церкви стала російська імператриця Єлизавета Петрівна, що саме в середині XVIII століття на нетривалий період відновила гетьманство в Україні на чолі з Кирилом Розумовським.

Спочатку нова Георгіївська церква мала риси української козацької барокової архітектури, з іконостасом у стилі рококо. Це був тридільний храм, увінчаний дерев’яним восьмигранним барабаном із банею. Але 1884 року його перебудували в модному тоді псевдовізантійському стилі за проєктом відомого київського архітектора Володимира Ніколаєва. Розписи всередині виконав художник Іван Їжакевич, використовуючи українські народні мотиви.

Георгіївська церква, комплекс Софійського собору та Володимирська вулиця (праворуч видно фрагмент Ірининського стовпа, розібраного у 1932. Фото до 1917
Георгієвська церква. Оновлена за проєктом арх. по В.Ніколаєва. Вид з сучасної вулиці Золотоворітської. Фото до 1934
Георгієвська церква зі сторони Георгіївського провулку. Фото до 1934 р., з колекції М.Кальницького

Біля Георгіївської церкви ще з XVII століття виникла традиція ховати іноземців, протестантського і католицького віросповідання. 1816 року в ній поховали господаря Молдови та Валахії Костянтина Іпсіланті, який боровся проти панування Османської імперії та емігрував під захист імперії Російської. Скульптор Степан Піменов-старший виготовив мармуровий надгробок, що стояв у притворі церкви. У XX столітті його перенесли до Успенського собору Києво-Печерської лаври, де він і згинув разом із собором у листопаді 1941-го. Тільки вже за незалежності України, в 1997-му, його відновили за фінансового сприяння грецької сторони.

Зі встановленням сталінського тоталітарного режиму Георгіївська церква, як і десятки інших київських храмів, була знищена. 6 вересня 1931 року її закрили, а приміщення передали Спілці войовничих безбожників. Та вже 1934 року Георгіївську церкву зруйнували. Частина фундаментів опинилася під новозбудованим житловим будинком Київського військового округу (вулиця Рейтарська, 3/2, архітектор Йосип Каракіс). У 1930-х і 1970-х залишки фундаментів досліджували археологи.

Сучасний вид зі сторони Георгіївського провулку. Фото: Фото: interesniy-kiev.livejournal.com/03.02.2009 р.
Хрест на месці Георгієвської церкви. Фото: interesniy-kiev.livejournal.com/03.02.2009 р.
Пам’ятник “Захисникам кордонів Вітчизни всіх поколінь” (на перетині вулиць Рейтарської і Золотоворітської), місце, біля якого раніше стояла церква. Фото: Марина Пєтушкова/informator.press

Георгіївський храм з майже тисячолітньою історією, де знайшли вічний спочинок рідний син Володимира Святого – Судислав і господар Молдови та Валахії Костянтин Іпсіланті очевидно має бути відродженим. Храм на честь святого Юрія Змієборця – Переможця та Оборонця має знову постати в Києві.

Городецький і місто

Київські Липки. Церква у Маріїнському парку

Ірининська церква: таємниця забутої пам’ятки

Трьохсвятительська церква. Забутий київський храм

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]