У грудні 2019 року у Торонто обірвалось життя Григорія Герчака – багаторічного політв’язня, правозахисника, графіка, музиканта. Григорій Герчак прожив майже 90 років, хоча у вічі смерті неодноразово заглядав ще зовсім юним – спершу під час збройної національно-визвольної боротьби проти радянських окупантів, згодом у камері смертників, де неповнолітній Герчак місяцями чекав на розстрільний вирок.
Народився Гриць 10 грудня 1931 року у мальовничому краю біля Заліщиків, що на Тернопільщині. Ще в ранньому дитинстві батько Герчака через скрутне матеріальне становище поїхав на заробітки за океан у Буенос-Айрес. Тоді ж маленький Гриць, слухаючи розповіді бабусі про опришків, які боролись за справедливість, мріяв, що колись стане одним із них. Не знав він, що його дитячим мріям судилось збутись.
Якраз починалась Друга світова війна, і на Тернопільщину прийшла Червона армія, як спершу багатьом здалось, звільнивши захід України від польського гніту. Утім, радість була надто короткочасною, адже репресії з боку радянської влади були куди жорсткішими, аніж західного сусіда. Ці переслідування не оминули навіть тих, хто радо вітав прихід червоних.
Щоправда, зовсім скоро їм на зміну прийшли німецькі “визволителі”, продовжуючи знущання над знедоленим народом. Не давали спокою все ті ж поляки, яких як СРСР, так і Німеччина використовували для боротьби з українськими повстанцями.
У 1946 році Герчак разом із однодумцями створює невелику підпільну групу, яку назвали “Опришки”. Спершу діяльність обмежувалась дрібною помстою за кривду селян, хоча згодом почали планувати й серйозніші акції. Опришки ховали біля села велику кількість зброї та вибухівки, що лишилась із воєнних часів. Це стало причиною конфлікту з упівцями. Один повстанець, почувши, що Герчак має зброю, випитував Гриця, де той зберігає її. Він не зізнався, за що отримав чимало синців. Дещо згодом упівці покарали свого бійця, проте на цьому суперечки не скінчилися. Опришки захотіли підірвати сільський клуб, де збирались НКВДисти. Уже перед самою операцією Григорія Герчака разом із іншими опришками несподівано вивели в ліс члени служби безпеки ОУН і довідавшись, що ті готували вибух, сказали, що там разом із НКВДистами були їхні жінки. Така людяність дуже розчулила юного Гриця. Згодом він став співпрацювати з УПА.
Коли ж Гриць слухав від виховників УПА про Голодомор та інші злочини Кремля, йому здавалось, що ті звірства – явні перебільшення і пропаганда. Уже значно пізніше, потрапивши в табори, Герчак усвідомив, що перелік злодіянь, про які розповідали бандерівці, далеко не повний.
У 1948 році, як і багатьох інших парубків того часу, Герчака примусово етапували у Донецьку область навчатись і працювати у фабрико-заводському училищі. Звідти Гриць тікає, повернувшись у рідне село, продовживши співпрацю із повстанцями. Зрештою в НКВД дізнаються, що Герчак ховає на городі зброю, і він потрапляє в їхні лабети. Щоправда ще в селі Гриць тікає. Через осінню прохолоду ночувати доводилось у полях, у купі гною. Згодом вдалося навіть легалізуватись і працювати на машино-тракторній станції.
Проте й зв’язків з повстанцями він не втратив. Упівці дають йому завдання вчинити атентат на учасника радянської армії. Герчак знову змушений переховуватися, залишатися в рідному селі не міг. Попри пропозицію підпільників виїхати з території України, Гриць залишається, поневіряючись лісами та криївками разом із повстанцями, багато разів потрапляючи в засідки, з яких дивом вийшов живим. Справи у повстанців ставали дедалі скрутнішими, Григорій Герчак починає усвідомлювати марність такої боротьби й зрештою дезертирує, полишивши лави УПА. Зимувати Герчак поїхав аж на Кавказ, навесні знову повернувшись у рідний край. Більшість його побратимів по збройній боротьбі вже були вбиті, отже Гриць власноруч вирив криївку, в якій і жив.
Зовсім скоро до рук НКВДистів потрапляє і Герчак, за яким вже тривалий час полювали. Його відразу забрали у Тернопіль, де під тортурами допитували про повстанські криївки. Наш герой добре пам’ятав процес допиту, який вели цілодобово. Герчаку заборонялось навіть спати. Як він сам згадував, після чотирьох діб повністю втрачався зв’язок з реальністю, і він падав на підлогу. Навіть кілька секунд сну – допоки слідчий не почне його бити – дозволяли мозку хоч якось відновити діяльність, і до Гриця поверталася свідомість. Один зі слідчих не бив, а поливав водою, кілька випадкових краплин рятували від страшної спраги.
Тортури тривали довгі три місяці й завершилися логічним вироком – найвищою мірою покарання. Місяцями Герчак очікував на виконання приговору. Та, на щастя, тоді помер Сталін, і страту замінили 25-річним терміном ув’язнення. Ледь живого Герчака етапували у Воркуту, де Гриць брав участь у страйку, потім – Мордовія. У додаток до молдовської та румунської мов, які Герчак вивчив, переховуючись у сусідніх краях від НКВД, у таборах вивчає ще польську та російську. Там знайомиться з художниками, які його вчили малювати. Мати необхідні для живопису речі звісно не дозволялося, тому Герчак почав робити екслібриси з лінолеуму. Також оволодів грою на декількох музичних інструментах – бандурі, дримбі, гітарі. За ґратами Герчак знаходить багатьох нових друзів. Спершу це були здебільшого повстанці, зокрема й литовські, а, починаючи з 1972 року, табори поповнились і новими радянськими політв’язнями.
Після смерті Сталіна багатьох в’язнів помилували, але не Герчака – він повністю відсидів двадцять п’ять років. Причиною відмови була начебто участь у страйку. Хоча його неодноразово намагались вербувати агенти КДБ, Гриць не пішов на співпрацю. Насамперед КДБістів цікавили імена його соратників по підпільній боротьбі. Дехто ще був живий на свободі, тому Гриць мовчав, усвідомлюючи, що наражає себе на ненависть з боку спецслужби.
У 1977 році термін ув’язнення Герчака добігав кінця. Перед звільненням до нього звернулись Іван Світличний та інші політв’язні з проханням вивезти на свободу тексти, обмотані в капсулу, яку ковтали перед виходом на свободу. Багатьох ув’язнених перевіряли навіть рентгеном, і Герчак ризикував отримати новий термін, але друзям не відмовив. У такий спосіб зумів винести з таборів декілька таких капсул.
Звісно, як небезпечний рецидивіст, Герчак не міг влаштуватися на роботу. В КГБ його направили малювати протипожежні плакати. Герчак весь час перебував під адміністративним наглядом, надто вже радянська влада прагнула знову запроторити Гриця за ґрати. Коли ж друзі в Києві запрошували Герчака в гості на той чи інший захід, Гриць погоджувався вкрай неохоче, не бажаючи кидати “тінь” на інших людей. А коли все ж приходив, зазвичай сидів весь час мовчки – тоді майже на кожному такому заході були присутні сексоти КДБ.
На волі Герчак допомагав виготовляти Миколі Буднику колісні ліри, які останній зумів відтворити разом із низкою інших українських народних інструментів.
Уже в 1988 році, у самий розпал перебудови Герчак з дружиною емігрує в Канаду. Після розвалу Радянського Союзу, у 1992 році спробував набути українське громадянство, проте отримав відмову. Причина – на момент Незалежності проживав за кордоном. Такий парадокс – людина, яка з неповнолітнього віку не раз ризикувала життям заради України, після чого чверть століття каралась у таборах, виявилася непотрібною. Отже, Гриць був змушений повернутись до Канади, де й відійшов у вічність 30 грудня 2019 року.
По собі Григорій Герчак залишив серію портретів, величезну кількість екслібрисів і табірні замальовки, цінність яких насамперед не в художній складовій, а в документально-точній передачі тієї страшної атмосфери, що панувала в радянських таборах. А разом із тим залишив натхненний приклад, як у часи підпільного життя та багаторічного ув’язнення зумів так розвинути свої багатогранні таланти художника, музиканта й знавця іноземних мов. Водночас головний талант Гриця – людяність, яку він зумів зберегти до останніх днів життя, пройшовши крізь пекло на землі.
Опанас Заливаха про совітську систему: Чи буде суд чи буде кара?
На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил – Василь Симоненко
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
