Іван Литвиненко – організатор розвідки УНР і УПА

Іван Литвиненко – учасник Української революції та Двох світових воєн, полковник, дипломат, один із керівників розвідки Української Народної Республіки й Української повстанської армії. На жаль, відомості про цю непересічну особистість уривчасті та неповні, тож його справжній життєпис досі чекає на свого прискіпливого дослідника.

Іван Данилович Литвиненко народився 16 січня 1891 року, у селі Хоружівка Лебединського повіту Харківської губернії (нині – Недригайлівського району Сумської області). Цей населений пункт у наші часи відомий насамперед тим, що в 1954-му тут народився третій президент України Віктор Ющенко.

Батьки Івана були селянами, володіли земельним наділом. Хлопець отримав освіту в школі міста Сміла й на вищих комерційних курсах у Москві. Під час Першої світової війни служив у царській армії. Наразі історикам вдалося встановити, що Іван у 1916 році закінчив 1-шу школу прапорщиків державного ополчення Південно-Західного фронту (місто Житомир), служив у піхоті, а на 1917 рік мав офіцерський чин підпоручика.

Після початку Української революції молодий офіцер вступив до українського війська. Дослужився до командира піхотного полку, а в січні 1920 року отримав у підпорядкування Першу Запорізьку дивізію. Став полковником Дієвої Армії Української Народної Республіки.

Іван Литвиненко відзначився під час Першого Зимового походу – героїчного партизанського рейду тилами білогвардійських і більшовицьких військ у грудні 1919 – травні 1920 років. Зокрема, у бою за місто Вознесенськ на Миколаївщині (квітень 1920-го), коли українські війська розбили більшовиків і захопили велику кількість зброї, боєприпасів та військового спорядження.

Невдовзі лідер Української Народної Республіки Симон Петлюра залучив полковника Литвиненка до дипломатичної діяльності. У серпні 1920 року, коли Армія УНР у союзі з поляками вела оборонні бої проти червоних під Замостям і в Галичині, він відправив його у складі української делегації до Криму – вести переговори з керівником Білого руху генералом Петром Врангелем проти спільні дії проти більшовиків. Перемовини відбулися, але домовитися про союз не вдалося: надто багато розбіжностей було між українцями та білогвардійцями, надати реальну допомогу одне одному вони не могли.

В 1920-х роках, коли українське військо та державні установи опинилися на інтернуванні, Іван Литвиненко не припиняв служби в інтересах УНР. Він був залучений до роботи в спецслужбі Української Народної Республіки, яка тепер стала “державою без території”. Під час цієї діяльності використовував псевдоніми “Морозенко”, “Данило Солончак”, “Євшан”.

Мешкаючи в Рівному, неподалік тогочасного міжвоєнного кордону між Польщею та Радянським Союзом, Іван Литвиненко зумів закинути на територію підрадянської України десятки агентів УНР. Вони збирали та передавали розвідувальну інформацію, налагоджували контакти з місцевими осередками антибільшовицького опору, поширювали антирадянські агітаційно-пропагандистські матеріали серед населення. Природно, що за самим Литвиненком полювали більшовицькі спецслужби, які вважали його надзвичайно активним і небезпечним противником, досвідченим розвідником.

А Тарас Бульба-Боровець, який співпрацював із Литвиненком, залишив про нього таку характеристику:

“Полковник Іван Данилович Литвиненко був одним з найактивніших членів організації з-посеред старшої генерації. Це палкий патріот трудової України відважний вояк, далекозорий політик, найщиріший товариш і батько вояка. З наказу уряду УНР він керував українською розвідкою на польсько-радянському кордоні. Я одразу став його співпрацівником для виконання кур’єрних обов’язків. З наказу полковника Литвиненка наша молодь передавала на другу сторону директиви уряду УНР та літературу, а звідти отримувала різні матеріали, сов’єтську пресу та книжки. Ця наша робота була особливо пожвавлена під час великого голоду на Україні 1932-1933 років. Ми приносили з-за кордону цілу масу зразків “хліба”, печеного з дерев’яної кори, листя, просяної лупи, буряків та інших складників. Ці експонати голоду в СРСР уряд УНР із меморандумами надсилав до Ліги Націй та поширював на весь світ, хоч той світ був на все глухий <…> Ми включились до антибільшовицької кампанії усією душею і проводили боротьбу всіма можливими засобами”.

Під час Другої світової війни Іван Литвиненко приєднався до лав Української повстанської армії. Зважаючи на свій значний досвід, він займався організацією розвідки УПА. Керував розвідкою в штабі УПА-Північ, потім був інструктором у школі для старшин УПА, викладав курс “бойова розвідка”. Дослідники припускають, що Литвиненко брав участь у перекиданні підпільників на схід України, внаслідок чого лише на теренах Сумської області діяли близько 200 бійців УПА та членів ОУН, причому вони продовжували опір сталінському режимові до початку 1950-х років.

За станом здоров’я Литвиненко був змушений полишити лави УПА та перейти до підпілля. За фіктивними документами він оселився у Львові, де й був заарештований радянськими органами держбезпеки. Свідчити проти побратимів, які продовжували нерівну боротьбу з режимом, Іван відмовився. Його вивезли до Лук’янівської тюрми Києва, де й розстріляли 17 лютого 1947 року. Місце поховання Івана Литвиненка невідоме до сьогодні. Тільки 2007-го в його рідній Хоружівці встановили пам’ятний знак і назвали вулицю на честь хороброго земляка.

Всеволод Петрів – славетний воєначальник Української революції

Олександр Маринеско. Суперечливий життєпис знаменитого підводника