Іван Труш – видатний український художник, мистецтвознавець, художній критик. Найвизначніший серед митців-імпресіоністів, колорист. Своєю творчістю він розпочав відродження галицького малярства. Творча спадщина митця вражає.
“Солідних картин намалював я кільканадцять (більше 250, –прим.авт). Вони продані у Львові. Етюдів мого пензля випродукував протягом 42 літ, по скінченні Академії, близько 6000”, – писав художник, підсумовуючи свій творчий шлях.
А ще понад 360 портретів відомих митців. Справжня титанічна праця геніального художника.
Іван Іванович народився 18 січня 1869 року поблизу містечка Бродів, що на Львівщині, у родині бідного селянина. Все життя батьки тяжко гарували на клаптику землі, щоби прогодувати трьох дітей. Попри життєві труднощі тато намагався приділяти увагу своїм нащадкам. Тішив малечу казками, легендами, намагаючись прищепити їм любов до України. Іванко вирізнявся з-поміж братів чутливою та вразливою душею. Його захоплювала краса навколишньої природи, у майбутньому ці пейзажі оживуть на полотні.
У початковій школі вчителі помітили, що у хлопчини неабиякий хист до малювання, до того ж Іван завзято навчався. Батька тішило таке тяжіння до наук, тому вирішив будь-що віддати сина до гімназії. У 1881 році Труш вступив до Бродівської гімназії, де окрім класичних дисциплін, поглиблено вивчали техніку малювання. Труш віртуозно опанував техніку акварелі, був найкращим у класі. Та зі смертю батька довелося покинути навчання й стати до роботи.
Попри життєві труднощі Іван мріяв стати художником, хоча знав, що шлях буде важкий, тернистий, адже бідному сільському хлопцеві доведеться докласти максимум зусиль, щоби досягти мети.
У 1891-му Труш подався в Академію красних мистецтв, що у Кракові. На той час це був справжній центр мистецької культури, куди тягнулося чимало митців. Наставником Івана в Академії був Ян Матейко (видатний польський художник психологічного портрета), який приділяв увагу історичному жанру в малярстві. Ще одним педагогом Труша був Ізндор Яблонський, який навчав студентів точно передавати пропорції людського тіла й переносити рух на полотно.
Іван поринув у вивчення всіх тонкощів мистецтва, і невдовзі став одним із кращих у класі й улюбленцем викладачів. Через брак коштів, молодий художник малював на замовлення пейзажі та портрети. Згодом йому стало тісно у Кракові й Труш поїхав до Віденської Академії мистецтв, де став вільним слухачем (студент, який не має права складати іспити). У вільний від занять час працював у місцевій бібліотеці. Але австрійська столиця була надто бурхливою на події, надто голосною для сільського хлопця. За три тижні Труш повернувся до Кракова.
У 1897 році Іван отримав державну стипендію й поїхав до Мюнхена для вдосконалення своїх мистецьких умінь. Але не судилося, гроші дали надто пізно, вступити до місцевої Академії не встиг, тому пішов на навчання до приватної школи художника Антона Ажбе. Та трохи провчившись, зрозумів – нічого нового не дізнається, тому знову вернув до Кракова.
На той момент Труш уже віртуозно володів пензлем, його пейзажі вражали реалістичністю та красою. Зрештою повіривши в себе, Іван починає багато писати, його полотна з’являються на виставках.
По закінченню Академії Іван отримав дві срібні та бронзову відзнаки за кращі роботи. Поїхав до Львова, де поринув у творчість та громадську діяльність. Зблизився з представниками української інтелігенції, зокрема з Іваном Франком та Михайлом Драгомановим. Малював їхні портрети.
У 1898-му Труш із митцями-однодумцями заснував “Товариство для розвою руської штуки”, основне завдання якого була популяризація українського мистецтва, матеріяльна підтримка митців та їхнє працевлаштування. З нагоди заснування товариства була проведена перша українська художня виставка. Саме на ній українці познайомилися з творами Труша та інших художників Галичини.
У той період матеріяльна скрута не давала вільно розвиватися мистецтву. Художники шукали будь-якого підробітку (західноукраїнська громадськість тоді мало цікавилась образотворчим мистецтвом, часто просто не розуміла, тому картини не купували). Єдиним стабільним заробітком була церква, а точніше – головним замовником мистецьких творів Галичини. Проте це було специфічне мистецтво, де не можна виходити за межі розпису церковного канону, а для художника це майже смерть. Тому коли “Товариство для розвою руської штуки” стало об’єднанням художників-ремісників (увійшли малярі-іконописці та церковні різьбярі), Труш покинув його.
Відтоді Іван Іванович все інтенсивніше працює пензлем і пером, популяризуючи українське мистецтво. Читає лекції, пише статті про історію мистецтва тощо. Невдовзі Труш став не лише відомим художником, а ще й мистецтвознавцем, критиком та культурним діячем.
Пише на замовлення портрети засновників Наукового товариства імені Шевченка у Львові. У них художник якнайточніше передає зовнішність героїв, картини схожі на фото, адже намальовані у стриманій колористичній гамі з переважанням сірих та зелених тонів.
У 1899 році Іван Труш організував персональну виставку із 38 робіт. Зокрема пейзажі, етюди. Майже всі експонати були розкуплені, українські та польські критики схвально оцінили її.
Іван Франко написав: “Се правдиві твори штуки, що свідчать про сильну і своєрідну індивідуальність автора і приносять честь нашому народові. І не забуваймо, що се тільки початок, перші кроки ширшої – дай боже, щоб якнайширшої та плідної діяльності. Іван Труш – артист зовсім нового у нас типу, далекий від всякої артистичної циганерії і псевдогеніальної зарозумілості. Се чоловік серйозний, що ненастанно працює над собою, пристрасно шукає краси й правди та силкується розширити обсяг своєї штуки”.
Київ вразив Труша – архітектура, зелені пагорби, синій Дніпро. Натхненний красою, створив низку мальовничих пейзажів та етюдів. Окрім того, завів дружбу з Лесею Українкою, Миколою Лисенком, Миколою Мурашком та іншими. Написав чимало портретів.
Леся Українка стала не лише подругою, а й допомогла Іванові влаштувати особисте життя – познайомила художника зі своєю родичкою Аріадною Драгомановою, яка у майбутньому стане дружиною Труша.
У 1905-му Іван за допомогою Франка засновує “Товариство прихильників української літератури, науки і штуки”, яке націлена на популяризацію народного мистецтва. Цього ж року була організована виставка у Львові – перша спільна експозиція творів київських та львівських художників. “Вистава українських артистів” мала неабиякий успіх і стала знаковою подією міста.
У 1908-му Труш їде на декілька тижнів у Венецію. Окрилений красою італійської природи – пише картини. Пейзажі італійського циклу вражають соковитістю та розмаїттям барв. Пізніше художник відвідав Єгипет і перелив красу іншого континенту на свої полотна. А потім знову подорожі, знову Італія, Єгипет, Палестина. Щораз він привозив низки нових, неповторних пейзажів, унікальних, яскравих, захопливих.
“Етюди з природи були для мене відпочинком після гнітючої праці над портретами і з ними спорідненими всякими кічами, були вікном в моє художнє майбутнє і початком планів на задумані мої твори”, – писав художник.
“Кримський пейзаж зі скелями” – це остання робота художника. Вона була своєрідним спогадом про молодість, але завершити її Труш не встиг. 21 березня 1941 року величного митця не стало. Виставка, яку так старанно готував Іван Іванович, вже пройшла як меморіальна.
Гордій Коцюба: Життя – дорога змагань
Іван Огієнко: Мова – це форма нашого організовування
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
