Лихослів’я. Дещо про лайку

Лихослів’я. Сьогодні наше розслідування звернеться до лайливих слів. У матеріалі Між пітьмою та світлом я розглянув злопобажання (або прокльони). Тепер придивимося до слів, які (відповідно до ситуації) вживає майже кожна людина. І не кажіть мені протилежного.

Розпочнемо з двох постулатів: 1) “Вульгарна і лайлива лексика становить невід’ємну частину ненормативного лексикону” (Л. Клепуц) та 2) “Майже половина українців використовують у своїй мові ненормативну лексику” (С. Кот). З першим усе зрозуміло. Що ж до другого, то спробуємо відповісти на питання: “Навіщо українці це роблять?”

Стверджують, що у такий спосіб мовець виражає емоції, втілює своє негативне ставлення та реалізує намагання принизити, образити, зачепити за живе того, кому лайливі слова адресуються. Основним завданням лайливих слів є не називання, а емоційне позначення негативного ставлення до об՚єкта “обзивання” для “пониження його статусу”.

А зараз зробимо відступ, але не ліричний, а “словниковий”: обзива́ти – “називати кого-небудь образливими, лайливими словами; давати комусь негативну оцінку”; інвекти́вна ле́ксика (лат. invectivus – лайливий, сварливий) – “образливі слова, лихослів՚я, лайки, вербальний або невербальний (непристойні жести, пози) замінник фізичної агресії, своєрідний емоційний розряд, до якого люди вдаються під час сильного психологічного напруження. Вживання інвективної лексики є одним з проявів антикультурного спілкування та найбрутальнішим порушенням норм мовленнєвого етикету”; лихослі́в՚я – “уживання лайливих, соромітних слів”, а також “грубі, недоброзичливі слова і вислови, вживані щодо кого-небудь”; лайка – “те саме, що лаяння (дія за значенням лаяти – “різкими, образливими словами висловлювати осуд, докори” та “слово або вислів, яким лаються” (принагідно згадаємо ще й двох омонімів до цього слова: лайка 2 – “сорт м՚якої шкіри” і лайка 3 – “порода мисливських і сторожових собак”).

М. Гроховский вважає лайку “поняттям неоднозначним”. Він вирізняє три її сенси: “вартісний” (“хтось лає когось за щось”); “інструментальний” (він закріплений у людській та релігійній культурі через віру в магічну силу слів); сенс “вислову”, його відображає одиниця “хтось лається”, він “стосується спонтанної вербальної поведінки особи, яка полягає у вербалізації певної послідовності звуків. За їхньою допомогою ця особа може вивільнити свій емоційний стан, викликаний певним ставленням до визначеного фрагмента дійсності, і часто виражає якісь емоції, при цьому не подаючи вербальним повідомленням точної інформації”.

Використовуючи лайливі слова (лихослів’я), люди нечасто замислюються про їхню шкоду. Тим часом є доведені факти, що вони здатні викликати мутагенний ефект, подібний радіаційному опроміненню. Приголомшує висновок про те, що “ДНК “сприймає” не лише значення слів, а й те, які емоції їх супроводжували.

Хвильові “вуха” ДНК безпосередньо засвоюють звукові коливання. При цьому для ДНК немає значення, чи співрозмовник жива людина, чи телевізійний герой. Складність ще й у тому, що необов’язково сваритися самому. Страждають і ті, хто перебуває в середовищі людей, які матюкаються. А особливо – діти, бо їхнє енергетичне поле ще слабеньке і вразливе. Тому в сім’ях, де часто лаються, вони не лише частіше хворіють, а й частіше піддаються депресивним станам, з яких важко вийти. А ще їм у житті важче долати труднощі, бо бракує життєвої енергії, яку висмоктали домашні чвари, важче створити у майбутньому добру сім’ю, адже манера спілкування, нав’язана рідними, продовжиться і далі” (А. Бойчук).

Однак лайливі слова (лихослів’я) від таких застережень не перестають “жити”. Ми поглянемо на ті з них, що порівняно з “нецензурними” не такі категоричні. Назвемо їх “цензурними”. Отже…

Бо́вдур – так називають грубу, нерозумну людину. Воно синонімічне до “дурень”, “недотепа”, “йолоп”, “гевал”. Слово “бовдур” – це також і димар (у хаті, на хаті), а в діалектах – це “стовп диму, клуб туману, хмар і т. ін.”).

Колись гева́лом іменували “грубу некультурну людину”, зараз же це – “велика неповоротка, незграбна людина”.

Хтось неохайний або незграбний одержував назву мацапу́ра. Неповороткий і незграбний – вайло́ та тюхті́й.

Недоте́па (вживається у чоловічому та жіночого роді) – це той, хто “не вміє зробити, виконати, здійснити і т. ін. що-небудь з належним умінням, як слід; невміла людина”. Цим же лайливим словом позначають “розумово обмежену, тупу людину”.

Так само чоловічий та жіночий рід мають слова нечупа́ра / нечепу́ра, (“неохайна, нечепурна людина”).

Також два роди має і слово падлю́ка, яке називає підлу людину, негідника. Синонімом до нього є па́дло, яке водночас позначає те саме, що й падаль (“труп тварини, трупи тварин”). Словом сте́рво теж іменують як “труп тварини”, так і “підлу, негідну людину; мерзотника”. Як лайливе слово вживається й назва яйця воші – гни́да.

Та генералом, на наш погляд, серед “цензурних” лайливих слів (лихослів’я), очевидно, слід вважати слово ду́рень (“розумово обмежена, тупа людина”). Його вживають, щоб образити кого-небудь або засудити чиюсь поведінку. Воно входить до значної кількості фразеологізмів: ду́рня валяти (клеїти, строїти і т. ін.) – “а) прикидаючись, що не розумієш чого-небудь, робити безглузді вчинки, дурниці; б) нічого не робити”; ду́рня гнути (робити, корчити і т. ін.) з себе – “прикидатися таким, що нічого не розуміє, не знає”; завдавати (завдати) ду́рня кому – “виставляти, робити кого-небудь дурним”; знайшли (знайшов і т. ін.) ду́рня – “уживається для вираження відмови або незгоди робити щось”; набитий (безнадійний, заплішений) дурень – “про дуже дурну людину”; нема ду́рнів – “хто-небудь не такий наївний, некмітливий, непередбачливий, як про нього думають”; пошити у ду́рні – “хитрістю, обманом поставити кого-небудь у незручне, смішне становище”; пошитися (убратися, записатися і т. ін.) у ду́рні – “поставити себе в незручне, смішне становище”.

Жіночий рід до “ду́рня” в цьому значенні – ду́рка. Ще “дурнем” називають гру в карти, а також того, хто програв у цій грі. З цією назвою пов՚язані ще два фразеологізми: залишити (зоставити) в ду́рнях (дурнем) – “одурити кого-небудь, поставити в ненормальне, смішне становище” та в ду́рнях побувати / дурнем (у ду́рнях) залишитися (зостатися) – “бути одуреним, опинитися в ненормальному, смішному становищі”. Синонімами до “ду́рня” є дурни́ло і дура́к, а зменшено-пестливе до останнього – дурачо́к.

Не зовсім розумну людина чи людину з розумовими вадами іменують ду́рник. Переважно коли звертаються до малолітніх, цим словом називають (з відтінком пестливості) нетямущу, недосвідчену, наївну людину. Є це слово у фразеологізмах: прикидатися (прикинутися) дурником (“удавати з себе наївну, недогадливу, нетямущу людину”) та робити дурника [з кого] (“ставити кого-небудь у ненормальне, смішне становище”).

Прикметник дурни́й має значення “розумово обмежений, тупий; не розумний; протилежне розумний; некмітливий, недогадливий, непередбачливий; нетямущий, недосвідчений, наївний (перев. про молодих людей і молодих істот)”. Коли він функціонує як іменник, тоді називає розумово обмежену, тупу людину.

Низка сталих конструкцій (дурна голова; дурний розум; дурне серце тощо) позначають “розумову обмеженість, тупість, некмітливість, непередбачливість”. Із цим словом є ще такі фразеологізми: з дурного розуму (“не тямлячи добре чого-небудь через недосвідченість”) та нема дурних (“хто-небудь не такий наївний, некмітливий, непередбачливий, як про нього думають”).

“Дурний” – це також і той, “який виражає розумову обмеженість, тупість; позбавлений розумного змісту; беззмістовний; уживається для вираження незадоволення, досади, негативного ставлення до чого-небудь”, а також – “який має негативний зміст; осудний”. Є це слово також у сталих зворотах дурні гроші (“гроші, що дістаються даром”) і дурні надії (“надії, що не збуваються”).

“Безглузді, позбавлені розумного змісту слова, вислови, думки” іменують дурни́ця. Крім того, це слово також має значення “щось несуттєве, незначне; дрібниця; предмет, що не заслуговує на увагу, не вартий нічого; нерозумний, необдуманий, безглуздий учинок”. Рідко ним називають і “те, що дістається даром”. Фразеологізм на дурницю (як і на дурничку) означає “за чий-небудь рахунок; безплатно або дуже дешево”.

Згадаємо ще і йо́лопа, синонімічного до слова “дурень” (у першому значенні); Ще воно має значення “бевзь, недотепа”. Про останнє слово вже згадувалося. А бевзь (те саме, що й бе́взень) – це “вайло, йолоп, бовдур”.

Отже, як видно, у лексиконі нашої мови є значна кількість лайливих “цензурних” слів, які, з одного боку, дають змогу продемонструвати негативне ставлення до певного об՚єкта, а з іншого – їхнє вживання має негативні наслідки. Як їх використовувати – це справа кожного. Але бажано – з розумом.

Фото: Лихослів’я лихослів’я/dniprograd.org

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]