Олександр Вальтер народився 9 січня 1818 року в місті Ревель (нині Таллінн, Естонія). Походив він із родини німецьких дворян. Предки Вальтера працювали лікарями, однак великих статків нажити не змогли.

Олександр Петрович вирішив піти цієї ж стежиною. Він із успіхом закінчив класичну гімназію в рідному місті, далі переїхав до Дерпта (зараз естонський Тарту) і в січні 1836 року вступив на історико-філологічний (за іншими даними – філософський) факультет. Навчання тут було нетривалим, і дуже скоро Олександр перевівся на медичний факультет. 1841 року він закінчив Дерптський університет зі званням “лікаря з особливими відзнаками” і потрапив до столиці Російської імперії – Санкт-Петербурга. Там відбулася його зустріч зі славетним лікарем-хірургом Миколою Пироговим. Працюючи під керівництвом Пирогова у санкт-петербурзькому військово-сухопутному шпиталі, Вальтер успішно запозичував його досвід і стрімко підвищував свою кваліфікацію.

Олександр Вальтер
Олександр Вальтер

Микола Пирогов вважав Олександра одним із найкращих своїх учнів, тому неабияк посприяв його подальшій кар’єрі. Спочатку за рекомендацією вченого Вальтер поїхав до Берліна і Відня, а в 1843 році опинився в Україні – став ад’юнкт-професором катедри фізіологічної анатомії з мікрографією на медичному факультеті Київського університету Святого Володимира. Відтоді протягом 31 року його життя та діяльність були нерозривно пов’язані з Києвом.

Медичний факультет у Києві з’явився лише за два роки до приїзду Вальтера, сам університет відкрили всього за дев’ять років до цього. Тож роботи було непочатий край. Уже у вересні 1845-го Олександр Вальтер захистив докторську дисертацію під назвою “Про механізм сплетіння волосся при ковтуні, мікроскопічне дослідження”. Провівши спостереження на Поліссі, Волині та в Білорусі він довів, що поява ковтунів є наслідком вісутності належної культури гігієни. Дисертація стала вагомим кроком до поширення та утвердження понять про санітарні норми. А вже в 1847 році Вальтер доклав неабияких зусиль для порятунку киян під час великої епідемії холери. Також він більше десяти років працював хірургом у Кирилівській лікарні.

Після захисту дисертації Олександра Вальтера обрали екстраординарним, а невдовзі й ординарним професором Київського університету. У стінах навчального закладу він викладав такі дисципліни, як хірургія, історія медицини, фізіологія, фармакологія. Але головним предметом його інтересу залишалася анатомія. Саме Вальтеру належить авторство найкращих на той час підручників із цього предмету – “Курс анатомії людського тіла”, “Курс практичної та прикладної анатомії людського тіла”. Він став безпосереднім продовжувачем справи Миколи Пирогова, засновником київської анатомічної школи. Протягом двох десятиліть власним коштом видавав часопис “Сучасна медицина”, на шпальтах якого пропагував фізіологічний напрям у медицині, критикував стан медико-санітарної справи в царській Росії, ставив питання реформування вищої освіти. Часопис мав передплатників як у Російській імперії, так і в країнах Европи.

На початку 1850-х зусилля Олександра Вальтера та лікаря Миколи Козлова, який був наближеною особою до київського, подільського і волинського генерал-губернатора Дмитра Бібікова (того самого, на честь якого в Києві назвали Бібіковський бульвар – нині бульвар Тараса Шевченка), нарешті досягли бажаного результату. Міська влада дозволила будівництво окремого Анатомічного театру для Київського університету Святого Володимира. Відома історія про те, як Вальтер домігся рішення про переведення анатомічної катедри з будівлі університету: він заборонив виносити тіла померлих до льодовника та наказав відчинити двері в коридори. Дуже скоро після цього ректор сам почав наполягати на відведенні окремого приміщення для катедри.

Протягом 1851-1853 років по вулиці Фундуклеївській (сучасна адреса – вулиця Богдана Хмельницького, 37) звели головну споруду Анатомічного театру в архітектурних формах російського класицизму. Архітектором став Олександр Беретті – син Вікентія, будівничого “червоного корпусу” університету. Загальна вартість робіт становила 135 тисяч російських рублів.

Анатомічний театр одразу став одним із найкращих в усій Европі, а Олександр Вальтер – його першим директором. При ньому заклад поповнився величезною колекцією препаратів, анатомічних моделей з пап’є-маше й воску та 120 муміями і черепами з країн Европи, Азії та Африки. У підвалі закладу відкрили перший в Києві морг. У наші дні в будівлі колишнього Анатомічного театру розміщено Національний музей медицини України.

1874 року, отримавши цивільний чин дійсного статського радника (відповідник армійського чину генерал-майора), Олександр Вальтер залишив Київ і виїхав за кордон на лікування. Далі він служив інспектором громадських лікарень у Варшаві, де й пішов із життя 4 жовтня 1889 року. Видатний вчений і лікар заповів поховати його поблизу Київського університету, де пройшов найбільш плідний період життя. Заповіт було виконано – останній спочинок Олександр Вальтер знайшов на Байковому цвинтарі Києва.

Микола Аркас – український патріот із грецьким корінням

Степан Васильченко – учитель, письменник, гуманіст “з народу”

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]