Дзиґа Вертов. Справжнє ім’я Дзиґи – Давид Абельович Кауфман. Він народився 2 січня 1896 року в єврейській родині в місті Білосток Гродненської губернії (нині Підляського воєводства Польщі).

Батько колекціонував книги й торгував ними, мав книжковий склад і дві крамниці. Давид отримав освіту спочатку в музичній школі, потім у психоневрологічному інституті в Петрограді (нині Санкт-Петербург) та Московському університеті.

З юних років Давида захоплював новий вид мистецтва – кіно. Вже 1915 року він взяв собі псевдонім Дзиґа Вертов. Йому сподобалося українське слово “дзиґа” в поєднанні з дієсловом “вертіти”. Цим псевдонімом він прозоро натякав на динамічність сучасного світу, і мистецтва зокрема.

Дзиґа Вертов
Дзиґа Вертов

Після 1917 року Вертов підтримав більшовиків і почав працювати в Московському кінокомітеті, у відділі хроніки. Став кінодокументалістом, створюючи пропагандистські стрічки та кіноролики “на злобу дня” в журналі “Кінотиждень”. Їздив у пропагандистських поїздах, прагнув створювати документальне кіно напротивагу художньому. Писав у щоденнику:

“Я – кінооко, створюю людину більш досконалу, ніж Адам. Я у однієї беру руки, найсильніші і найспритніші, у іншої беру ноги, найстрункіші і найшвидші, у третьої голову – найкрасивішу і найвиразнішу, і монтажем створюю нову, досконалу людину”.

Як і чимало митців тієї доби, Дзиґа Вертов вдавався до сміливих експериментів. Але саме в цій царині він випередив багатьох. Вертов став винахідником дуже швидкого, “кліпового” монтажу, вкрай популярного в наші дні. Був переконаний, що потік образів на екрані має бути настільки стрімким, як стрільба з кулемета.

Дзиґа Вертов – грандіозний експериментатор і батько українського звукового кіно
Дзиґа Вертов – грандіозний експериментатор і батько українського звукового кіна

1924 року Дзиґа Вертов зняв неігровий фільм під назвою “Кіно-око”. Стрічка була надзвичайно новаторською: відсутність єдиного сюжету, чіткої хронології частин картини, наповненість метафорами, асоціаціями, прокрутка кадрів у зворотньому напрямку (хліб перетворюється спочатку на тісто, а потім на житні колоски), зміщення ракурсу. Далеко не всі схвально відгукнулися про експерименти Вертова, але стрічка отримала премію на паризькій Міжнародній виставці, тож режисер продовжував працювати в обраному напрямі.

Наприкінці 1920-х, коли в Радянському Союзі почали “загвинчувати болти” щодо свободи творчого пошуку, Вертов переїхав до України. У цей самий час Олександр Довженко створював тут знамениту трилогію “Звенигора”, “Арсенал” і “Земля”, творча атмосфера в Україні здавалася вільнішою.

1929 року Дзиґа зняв найбільш оригінальний свій фільм – “Людина з кіноапаратом”. Це, по суті, збірник уривків кінооператорського щоденника, набір кадрів і сцен із Києва, Одеси та Харкова, змонтованих як один день із життя великого міста. Режисер ставив на меті розробити унікальну міжнародну мову кінематографу, цілковито окрему від мови літератури й театру. Тому стрічка не мала ані сценарію, ані титрів, ані декорацій, ані акторів – у кадр потрапляли лише випадкові люди. Використовувалися такі прийоми, як прихована камера, уповільнена зйомка, наїзди камери на об’єкт, суміщення кількох зображень в одному кадрі тощо. Фільм залишився мало зрозумілим для сучасників (навіть Сергій Ейзенштейн назвав його “кінохуліганством”), але став справжнім посібником з кіномистецтва для майбутніх поколінь режисерів і операторів.

У 2014 році один із найбільш авторитетних і давніх кіножурналів Sight & Sound (видається у Великій Британії з 1932-го) оприлюднив результати опитування понад 200 критиків і 100 кіновиробників з усього світу. Більшість визнали “Людину з кіноапаратом” найвидатнішим документальним фільмом усіх часів і народів. І це – німа кінострічка, знята в Україні понад 90 років тому.

Після “Людини з кіноапаратом” Вертов почав знімати звукове кіно. 1930 року на Київській кінофабриці він вперше в Україні поставив звукову стрічку під назвою “Ентузіязм (Симфонія Донбасу)”. 65-хвилинний твір було присвячено виконанню плану першої п’ятирічки, індустріалізації, колективізації, лікнепу. Відомо, що про нього дуже схвально відгукнувся Чарлі Чаплін:

“Я ніколи не міг уявити, що ці індустріальні звуки можна організувати так, щоби вони здавалися прекрасними. Я вважаю “Ентузіязм” однією з найбільш хвилюючих симфоній, які я коли-небудь чув. Містер Дзиґа Вертов – музикант. Професори мають учитись у нього, а не сперечатися з ним”.

Кілька подальших кіноробіт Вертова, створених у 1930-1940-х роках, потрапляли під заборону в Радянському Союзі та швидко знімалися з прокату. І хоча режисерові пощастило уникнути репресій, він перетворився, за словами Ельдара Рязанова, “на старого з переляканими очима”, який стверджував, що Дзиґи Вертова як митця вже давно немає. Останньою його роботою стали 55 випусків кіножурналу “Новини дня” – вони побачили світ вже в повоєнний час.

Дзиґа Вертов помер від раку шлунка в Москві 12 лютого 1954 року. Був похований на Міусському цвинтарі, згодом перепохований на престижнішому Новодівочому кладовищі. Інтерес до його творчої спадщини відродився значно пізніше. А в Дніпровському районі Києва з 2018 року існує провулок, названий його ім’ям.

Костянтин Михальчук – ерудит, лінгвіст та діалектолог

Роберт Лісовський – автор емблем Пласту, ОУН і Lufthansa

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]