Микола Стражеско – видатний український вчений, лікар, терапевт, доктор медицини, заслужений діяч науки, академік. Автор понад 100 наукових праць, які присвячені різноманітним питанням: від діагностування на ранніх етапах захворювання, до лікування та реабілітації хворого.
Микола Дмитрович народився 30 грудня 1876 року в Одесі, там же й закінчив гімназію. У 1894-му переїхав до Києва, вступив на медичний факультет університету Святого Володимира. По завершенню навчання проходив практику під керівництвом професора Образцова. На рік їздив у відрядження до Парижа, Берліна та Мюнхена. По поверненню розпочав лікарську практику у Військово-медичній академії в Петербурзі. Там він провів досліди пов’язані з травлення, висновки виклав у докторській дисертації.
У 1904-му повернувся до Києва та працював у терапевтичній клініці. За чотири роки Микола Стражеско став професором Київського жіночого медичного інституту, водночас – приват-доцентом Київського університету.
Микола Стражеско на початку своєї лікарської кар’єри цікавився захворюваннями серця. Особливо перебігом ускладненої клінічної картини. У грудні 1909-го разом із Образцовим склав доповідь “До симптоматики та діагностики тромбозу вінцевих артерій серця”. Двоє вчених одними з перших діагностували у пацієнтів коронарний тромбоз до оперативного втручання й подали чіткий опис перебігу хвороби. Завдяки цій праці було закладено основи до вивчення про інфаркт міокарда. Окрім того Микола Дмитрович написав опус “Про мелодію серця при хворобі Едемс-Стокса”. Він став піонером у світовій медицині, описавши різке підсилення першого тону у хворих із цієї патологією та детально пояснив механізм його утворення. Відтоді цей акустичний феномен заведено називати “гарматним тоном Стражеска”.
На цьому здобутки в царині медицини не закінчуються. Вчений зробив вагомий внесок у лікуванні ревматизму й довів зв’язок між сепсисом, ендокардитом та ревматизмом. Ще важливим напрямком дослідження Миколи Дмитровича було вивчення черевної порожнини, алергії, туберкульозу та гематології.
У 1936-му Стражеско створив і очолив першу в Україні клінічну школу патофізіологічного напряму, яка була визнана не лише вітчизняною, а й світовою медициною.
З початком німецько-радянської війни Микола Дмитрович разом із групою своїх практикантів був евакуйований до Уфи. Там він завідував катедрою медичного інституту Башкирії. Окрім того займався дослідженнями в області загоєння ран і сепсису, розробляв новітні засоби боротьби з ускладненнями, що було дуже актуально для періоду військових дій. До цих досліджень долучилися давні приятелі Олександр Богомолець і Микола Бурденко.
Коли Київ був звільнений від німецьких окупантів, Стражеско повернувся до свого інституту й знову поринув у дослідницьку діяльність. Вийшли нові праці з ревматології, про недостатність кровообігу, гіпертонію та діагностику цих захворювань. З кожним роком проблеми захворювань серцево-судинної системи ставали все актуальнішими. Учений зосередився на цьому питанні, й по його смерти інститут було реорганізовано в Український НДІ кардіології.
Стражеско був людиною обізнаною не тільки в межах професії – а й у літературі, мистецтві, театрі тощо. Товаришував із багатьма письменниками, художниками й акторами.
Сам же вчений був людиною високих моральних якостей, скромним, його називали взірцем добропорядності. Для нього правда була понад усе й коштувала більше за власне життя та репутацію. Так, у 1933-му він написав статтю до медичного журналу “К вопросу о патогенезе отека”, в якій доводив, що вони (набряки) трапляються від голоду, а лікування просте – збалансоване харчування. За таке можна було потрапити до в’язниці, враховуючи в які буремні часи це було написано. Він був єдиним вченим, який публічно підняв питання про Голодомор в Україні, тоді як інші просто замовчували геноцид.
Усе життя Миколи Дмитровича – це яскравий приклад служінню людському здоров’ю. Як стверджував сам академік: “немає більшого щастя, ніж служити одночасно розуму і добру”.
Ще прижиттєво Микола Стражеско був нагороджений відзнаками – кавалер орденів Святої Анни III ступеня, Святого Станіслава II та III ступеня та бронзової медалі з нагоди 300-ліття дому Романових. За радянських часів Стражеско ушанований званням Героя Соціалістичної Праці й іншими нагородами.
Помер Микола Дмитрович Стражеско 27 червня 1952 року. Остап Вишня у своєму щоденнику записав:
“Помер Стражеско! От людина, яка своєю особою прикрашала Київ. Скільки благородства, скільки розуму, скільки серця було в цієї людини! Скільки ця людина знала, скільки ця людина навчила! Хай же ніколи не заросте стежка до його могили! Скільки ж наш народ дав видатних людей!
Похований Микола Стражеско на Лук’янівському цвинтарі у Києві. Авторами надгробку з білого мармуру у подобі стели, до якої прикріплена дошка із сірого граніту з барельєфом Миколи Стражеска стали архітектор Авраам Мілецький і скульптор Іван Кавалерідзе.
Євген Вучетич – геній монументалістики
Євдокія Пасько – українська “нічна відьма”
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
